Читати книгу - "Брама"

— Гадаю, що так, — чемно відповів я. — Але я, е-е-е, не дуже вірю у гороскопи.

— Це не гороскопи, а натальна астрологія. Перше — забобони, а друге — наука, — розсміялася Клара. — Бачу, ви цинік. Ну гаразд. Вірити чи не вірити — це ваша справа. Не конче вірити у силу гравітації, щоб розбитися під час падіння з 200-поверхового будинку.

Кейті, яка сиділа біля нас, ввічливо поцікавилася:

— Ви сперечаєтесь?

— Ні, люба, — Клара погладила її по голові.

— Це добре, Кларо, бо мені треба до вбиральні, а тут я цього зробити не можу.

— Нам однаково час іти. Була рада вас бачити, Робе. Не сумуйте, добре?

Вони пішли попідручки. Клара намагалася копіювати ­дивну ходу дівчинки. Це мало дуже гарний… і незвичайний вигляд.

Того вечора ми із Шері завітали на прощальну вечірку, яку влаштував Ден. Клара теж там була. Вона здавалася ще гарнішою у сукні з відкритою талією.

— Не знав, що ви знайомі з Деном, — сказав я.

— Хто це такий? Мене Террі запросив сюди. Ходімо?

Вечірка поступово перемістилася до тунелю. Я зазирнув у двері. Мене вразив простір приміщення: у Террі Якамори були дві великі кімнати, вдвічі більші, ніж моя одна. Також він мав окрему справжню ванну (чи, принаймні, душ).

— Незле, — сказав я захоплено і почув, як хтось із гостей сказав, що Клара живе трохи далі в цьому таки тунелі. Це змусило мене змінити думку про неї: якщо вона може собі дозволити фешенебельний район, що вона досі робить у Брамі? Чому вона не повернулася додому, щоб витрачати свої гроші й тішитися з життя? Чи навпаки, чому замість ошиватися в Брамі, отримуючи платню помічника інструктора, якої вистачає лише на оплату проживання, вона знову не полетить шукати щастя? Але мені не вдалося її запитати: того вечора вона танцювала переважно з Террі Якаморою та членами екіпажу, який мав вирушити в рейс.

Я втратив Шері з уваги, аж раптом вона сама підійшла до мене після повільного, практично нерухомого фокстроту зі своїм партнером. Це був молодий чоловік, фактично — хлопчик. На вигляд він мав приблизно дев’ятнадцять років. Здавалося, я його десь бачив: засмаглий, з волоссям майже світлого кольору і жмутком бакенбардів, які росли у формі дуги під підборіддям. Він не прибув із Землі разом із нами і не був у нашому класі. Проте, я десь його таки бачив.

Шері познайомила нас.

— Робе, ти знаєш Франсиско Херейру?

— Не думаю.

— Він із бразильського крейсера.

Відтак я згадав: він був одним з інспекторів, які копирсалися в запечених шматках м’яса у тому понівеченому кораблі, який ми бачили кілька днів раніше. Згідно з його стрічками на рукаві, він був бомбардиром. Члени екіпажу крейсерів іноді тимчасово виконують обов’язки поліціянтів у Брамі. Інколи вони також ходять у відпустку. Коли ми тільки прибули на Браму, він був на черговій ротації. В цей момент хтось поставив касету з хорою[4] і після танцю, трохи захекавшись, ми стояли поряд із Херейрою, спираючись у стіну і намагаючись не заважати іншим учасникам вечірки. Я сказав йому, що бачив його біля розбитого корабля.

— Так, пане Броудгед, пригадую.

— Важка робота, — бовкнув я, щоб хоч якось підтримати розмову. — Правда?

Гадаю, він випив достатньо, тож сказав мені правду.

— Нууу, пане Броудгед, — мовив він задумливо, — відповідно до технічного опису та функція називається «пошук і фіксація». Це не завжди так жорстко. Поза сумнівом, ви невдовзі теж вирушете у політ, і коли ви або хтось інший повернеться, я перевірятиму кишені екіпажу, зважуватиму, мірятиму і фотографуватиму все, що є на кораблі. Це робиться з метою запобігти контрабанді цінностей з корабля та Брами без виплати Корпорації її частки. Потім я реєструю все, що знайшов; якщо ж нічого немає, то у формі записую «Дані відсутні». Інші члени екіпажу з іншого крейсера, відібрані навмання, чинять те саме. Тому двоє з нас пхатимуть носа у Ваші справи.

Це звучало не дуже весело, але й не так погано, як здавалося спершу, про що я й сказав.

Херейра осміхнувся, показавши маленькі ідеально білі зуби.

— Якщо це проспектор на кшталт Шері чи Гелли-Клари — он вона стоїть — це досить некепсько і навіть приємно. Утім, обшукувати чоловіків — нецікаво, пане Броудгед, особливо, якщо це трупи. Ви колись опинялись у компанії п’ятьох незабальзамованих трупів, які пробули в цьому стані близько трьох місяців? Так трапилося на моєму першому кораблі, який мені довелося перевіряти. Гіршого видовища я не бачив.

Згодом повернулася Шері й почала наполегливо запрошувати його на танець. Вечірка тривала.

У Брамі часто організовували вечірки. Виявилося, що ми ще не стали частиною спільноти, бо були новачками, але ближче до випуску ми знайомилися з людьми. Також організовували прощальні вечірки, а також вечірки на честь повернення екіпажу, але останніх менше. Навіть коли екіпаж повертався, не завжди була причина святкувати. Іноді кораблі так довго перебували в польоті, що втрачали зв’язок з усіма друзями. Інколи проспектори, яким пощастило знайти щось, не хотіли більше мати нічого спільного з Брамою і намагались якнайшвидше звідти вшитися. З очевидних причин не було змоги влаштувати вечірку, тому що в палатах інтенсивної терапії в Термінальному шпиталі це заборонено.

Проте в нас були не лише вечірки: треба було вчитися. До кінця навчання ми мусили стати експертами з керування кораблем, методики виживання та оцінки товарів. Я не міг назвати себе експертом. У Шері справи йшли ще гірше. Вона непогано засвоїла курс керування кораблем і мала око, вправне на деталі, що дуже допомогло б їй під час поцінування цінностей, які вона може знайти. Утім, курс виживання Шері так і не вдалося засвоїти.

Готувати її до випускних іспитів було