Читати книгу - "Чужий"

У Еша був замислений вигляд.

— Зараз не думаю, що це гарна ідея.

— Чому ні? — Даллас запитально подивився на науковця.

— На даний момент ця істота підтримує його життя, — пояснив Еш, не образившись на виклик у голосі Далласа, адже він і сам підступався до потвори з кліщами. — Якщо ми приберемо її, то можемо втратити Кейна.

— Треба скористатися цим шансом.

— Що пропонуєш? Ми ж не можемо віддерти її.

— Отже, треба її відрізати. А чим скоріше ми це зробимо, тим краще це буде для Кейна.

Еш хотів сперечатися далі, але, вочевидь, передумав.

— Мені не подобається ця ідея, але я тебе розумію, напевно, таки доведеться це зробити. Ти візьмеш на себе відповідальність? Це пов’язано з моєю професією, але ти збираєшся взяти на себе цей обов’язок і ризики.

— Згоден.

Даллас вже одягав одноразові хірургічні рукавички. Він швидко перевірив, чи прилади автолікаря не були прикріплені до тіла Кейна, щоб, у разі їх відключення, старпом не постраждав. Даллас натиснув кнопку, і Кейн виїхав із пристрою. Швидкого огляду було достатньо, аби переконатися, що істота не рухалася і не послабила затиск.

— Лазерний різак? — Еш вказав на лазер, яким Даллас зрізав шолом Кейна.

— Ні. Я хочу зробити це обережно без будь-якого поспіху. Можеш знайти мені тонший лазер?

Еш почав порпатися в наборі інструментів, швидко знайшов лазерний скальпель і передав його Далласу.

Він оглянув тонкий пристрій, покрутив у руці, щоб міцно і зручно затиснути тонкий лазер, схожий на олівець, а потім увімкнув його. На іншому кінці з’явилася мініатюрна копія когерентного променю.

Даллас став навпроти голови Кейна. Він намагався бути дуже обережним, підносячи промінь до істоти. Далласу довелося б обережно і швидко прибирати лазер, якби вона зреагувала; будь-який невірний рух міг позбавити Кейна голови настільки ж легко, як поганий звіт — пенсії.

Істота не рухалася. Даллас торкнувся променем сірої шкіри і занурив його углиб на кілька міліметрів, доки не переконався, що цей скальпель легко розрізає інопланетну плоть. Промінь із легкістю увійшов у спину істоти, але вона все одно ніяк не реагувала на таку попередню біопсію. З рани почала крапати жовтувата рідина, стікаючи по гладкому боці.

— Починає кривавити, — діловито зазначив Еш.

Рідина почала стікати на матрац поруч із головою Кейна. З піддону почав підійматися невеликий димок, який Даллас спочатку сприйняв за випари. Він вперше бачив такий темний газ, який почав із шипінням виділятися з платформи.

Даллас припинив різати й уважно подивився на пляму, яка шипіла все голосніше. Капітан подивився вниз. Рідина вже роз’їла матрац і металеву медичну платформу. Вона стікала, утворивши маленьку шиплячу калюжу. Коли вона почала роз’їдати підлогу, Далласу здалося, що він бачить локальну замальовку пекла. Метал під калюжкою збурено забулькотів. Газ починав заповнювати лазарет. Капітанові він нагадав сльозогінний газ, який був не особливо болючим, але вивертав нутро. У нього почалася паніка, коли йому спало на думку, що ця речовина може зробити з його легенями.

У Далласа сльозилися очі й текло з носа. Він панічно намагався прикрити рану, стиснувши її. Внаслідок цього частина рідини, яка не припиняла текти, потрапила йому на рукавички, які почали диміти.

У нестямі Даллас кинувся від платформи коридором, намагаючись зняти рукавички до того, як рідина роз’їсть міцний полімерний матеріал і потрапить йому на руки. Нарешті йому це вдалося і він кинув їх на підлогу. Краплі досі активної рідини, стікаючи з рукавичок, утворювали нові збурені заглиблення в металі.

У Бретта був божевільно-переляканий вигляд.

— Лайно. Воно проїсть усі поверхи разом із корпусом.

Він повернувся і побіг до найближчого тамбуру. Даллас вихопив аварійний ліхтар із тримача і побіг услід за інженером. Усі інші бігли позаду.

На стінах коридору поверху «B» нижче висіло безліч приладів та трубок. Бретт вже оглядав стелю під лазаретом. Рідина повинна була пройти ще за декілька рівнів сплавів перекриттів.

Даллас посвітив на стелю, почав панічно оглядати її, а потім зупинився на одному місці.

— Ось.

Над ними почав з’являтися дим і пляма жовтуватої рідини, навколо якої почав шипіти метал. Рідина утворила краплю, впала і одразу ж почала булькотіти на підлозі. Даллас і Бретт безпорадно спостерігали, як невеличка калюжа почала збільшуватися і роз’їдати перемичку.

— Що під нами?

— Коридор поверху «C», — повідомив Паркер. — Там немає приладів.

Паркер та Ріплі побігли до наступного тамбуру, поки інші витріщались на заглибину в підлозі, яка розширювалася і заглиблювалася.

— Що ж можна під неї підкласти? — Еш, як завжди, холоднокровно розмірковував над проблемою, хоча чудово розумів, що за декілька хвилин корпус «Ностромо» вірогідно буде продірявлено. У такому випадку доведеться герметизувати всі відсіки, доки пошкодження не буде усунено. А може бути й гірше. У головному корпусі було прокладено багато важливих схем гіпердвигуна. Якщо рідина пошкодить їх, то скромних можливостей інженерів буде недостатньо, щоб це полагодити. Більшість тих схем було вбудовано в конструкцію корабля і їх неможливо було полагодити у звичайному доці з нульовою гравітацією.

Ніхто не знав, як зупинити невпинний потік.

Унизу Паркер та Ріплі обережно пробиралися нетрями коридору «С», який був вужчим та темнішим. Уся їх увага була прикута до стелі.

— Не ставай під ним, — попередив Паркер. — Якщо він так добре роз’їдає сплав підлоги, то мені навіть страшно подумати, що він зробить з твоїм гарненьким обличчям.

— Не переживай, я сама подбаю про своє гарненьке обличчя, а ти дивися за своїм.

— Здається, речовина поступово таки втрачає активність, — Даллас зі слабкою надією вдивлявся у дірку в підлозі поверху «В».

Бретт та Еш стояли навпроти, скрючившись над темною западиною під ногами. Еш дістав зі свого експертного набору металевий щуп діагностичного пристрою і поштрикав у свіжоутворене заглиблення. Зовнішня металева оболонка щупа почала злегка булькотіти, ніби ртуть під дією вуглекислоти, а потім випарувалась, залишивши легку пляму на блискучій поверхні. Науковий співробітник продовжував штрикати в заглиблення, але отвір не був наскрізним.

— Глибина западини — три сантиметри. Рідина більше не просякає.

Внизу на рівні «С» Паркер дивився на Ріплі в тьмяному світлі.

— Щось видно?

Вони продовжували оглядати стелю. Під ними був невеликий службовий з’єднувальний тунель, потім зовнішня оболонка «Ностромо», а далі — лише атмосфера чужої планети.