Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Коханий волоцюга 📚 - Українською

Читати книгу - "Коханий волоцюга"

248
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Коханий волоцюга" автора Надія Павлівна Гуменюк. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 24 25 26 ... 63
Перейти на сторінку:

Вона постукала обережно, як зразкова школярка у двері суворого директора школи. Ніяково зупинилася на лінії порогу, ніби роздумувала: проходити їй далі чи повернутися назад. Років під тридцять, невисока, зі світло-русявим чубчиком над виразними горіхово-карими очима. Мінімум косметики, світлі джинси, бежева туніка, сумочка кольору кави з молоком, такі ж черевички на підборах…

«Хм, нічогенька марка!» — подумав Андрій.

— Марта.

— Що?! — Андрій здригнувся і скочив на ноги.

— Мене звати Марта. Вибачте, я не назвалася, коли телефонувала.

Він засміявся.

— Чого ви смієтеся? Хіба моє ім’я таке смішне?

Вона спалахнула аж до самих кінчиків вух, зашарілася так, що навіть білі сережки-перлинки порожевіли. Зробила крок назад і, здається, вже готова була вибігти з кабінету. Андрій притамував сміх.

— Мені почулося — «марка». Недаремно ж кажуть, що голодній кумі хліб на умі.

— Якій кумі?.. — вона почала нервуватися.

— Ну, є ще інший варіант: голодній курці просо на думці.

— Ви голодний?

— Чому ви так думаєте?!

— Про голод весь час говорите.

Відвідувачка вже шкодувала, що прийшла сюди. У її горіхово-карих сяйнули сльозинки. Вона різко крутнулася на підборах у формі чарочок і взялася за дверну ручку. Йому не хотілося, щоб вона пішла. Хоча він уже зрозумів: пофліртувати з цією дивачкою, чи то з пригальмованою реакцією, чи то з купою комплексів, чи просто наполоханою життям, не вдасться. Не та порода. Ні тобі мило усміхнутися, ні пустити бісики очима, ні підіграти презентабельному чоловікові у шкіряному кріслі і замшевих мештах. А він же таки… хм… презентабельний.

— Це просто так, до слова. Почали про марки. От я й… — він вдавано зітхнув і підсунувся до стола. — Гаразд, показуйте вже свою австралійку. Овва! Та це ж…

Він ледве встиг прикусити язика.

— Це ж… Рідкісний екземплярчик, справді дуже рідкісний. Риба-молот… Хм… Давно мріяв… Скільки ви за неї хочете, Мартусю?

Вона знову спалахнула, як півонія.

— Та що ви таке говорите?! Я ж від щирого серця! Прочитала і подумала: у людини таке цікаве захоплення, а в мене ця марка все одно даремно буде лежати. Я ж також колекціоную, тільки нецке — такі маленькі фігурки. Так що дуже добре вас розумію.

— Тоді дозвольте вас хоча б на каву запросити. Ні-ні, не відмовляйтеся — я запрошую вас не як джентльмен даму, а як колекціонер колекціонера. Тут неподалік, за рогом, є маленький ресторанчик, я в ньому частенько обідаю.


***

З того, як вона знітилася, переступивши поріг ресторану, розміщеного за кілька кроків від офісу, Андрій зрозумів: Марта нечасто буває у таких закладах. Що ж, такі екземплярчики ще інколи зустрічаються в еру бурхливого розвитку барів та ресторанів. Можливо, панна надто принципова, а може, все прозаїчніше — зарплатня надто скромна або ні з ким їй ходити. Поки робив замовлення, вона сиділа за столиком тихо, ніяково поглядаючи на вікно.

— Ні-ні, я не п’ю! — рішуче запротестувала, коли офіціант поставив поруч з філіжанками два келишки. І навіть не розмішавши цукор, мужньо випила гірку каву.

— А вас вигідно до ресторану водити, — усміхнувся Андрій.

— Це собачку на повідку водять. А я… Мене ніхто не водить. Я сама ходжу!

— Хм… А-а-а…

— А чому ви колекціонуєте марки тільки з рибами? — спритно випередила його.

Ну от, знов за рибу гроші. Ні, щоб поговорити з чоловіком про щось цікавіше. Сидить, як черепашеня набурмосене, забарикадувалася панцирем і готова будь-якої миті сховати під нього не тільки свої музикальні пальчики, але й голову.

— Люблю, знаєте, безмовні створіння. Всіляких там русалок, морських зірок, рибок… А якщо серйозно, то й сам не знаю чому. Може, тому, що я за гороскопом Риба.

— Справді?! А я також Риба!

О, нарешті відсунула свою черепашачу броню. Очі сяйнули, усмішка — до вух, ямочки на щоках.

— Березнева, мабуть…

— Так. А як ви здогадалися? — здивувалася якось по-дитячому.

— Бо ви схожа на весняну золоту рибку. А я от лютневий старий потворний вусатий сомище.

— І зовсім ви не старий! І дуже навіть симпатичний! Ой, вибачте…

І знову — шурх під панцир. Тільки очі наполохано визирають

— Та

1 ... 24 25 26 ... 63
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Коханий волоцюга», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Коханий волоцюга"