Читати книгу - "Кресова книга справедливих"

Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludobójstwo..., т. 1, с. 346.

Новий Двір, ґміна Купичів – українське село, в якому проживало декілька польських родин.

За свідченням Філіпа Ожаровського, 12 серпня 1943 року солтис села, українець Садівник, за посередництвом свого сусіда, остеріг Ожаровських, що бандерівці «через дві години повинні приїхати і винищити всю родину. Батько склав на підводи трохи особистих речей і через поля Александрівки-Голендри вирушив у напрямку Засмиків. Через 15 хвилин після того, як родина залишила хату, прибула банда УПА, застрелила тільки двох собак та кинулася в погоню за втікаючими батьками». Втеча вдалася.

29 серпня 1943 року Садівник попередив родину Михалевичів про напад УПА, який мав відбутися. Завдяки ньому майже всі поляки з села (6 родин) втекли до Засмиків.

Джерело: F. Ożarowski, Gdy płonął Wołyń, wyd. 2, Chicago 1996, с. 96; W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludobójstwo..., т. 1, с. 347.

Озеряни, ґміна Купичів – село, населене українцями й євреями (до 1942 р.) та декількома польськими родинами.

У жовтні (або на початку листопада) 1943 року члени УПА вбили кільканадцятьох поляків, привезених з навколишніх місцевостей: Пересіка, Буди і Стара Діброва.

Поранена Софія Падовська з Пересіки добралася до знайомих українців. Вона просила дати воду для помираючих, на що чоловіки схопилися за сокири і лише завдяки втручанню господині, вона вдруге врятувалася.

Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludobójstwo..., т. 1, с. 349.

Осса, ґміна Турійськ – польсько-українська колонія.

У червні 1943 року члени УПА в Едварда Макроцького провели перевірку, повели його в напрямку села Бобли та побили до непритомності. Знайшов його та врятував знайомий українець.

Джерело: AIPN, 27 WDAK, II/10, Свідчення Петра Макроцького, арк. 19зв., 18.

Острів, ґміна Купичів – польська колонія.

У другій половині липня 1943 року українець Гілько з Дажви, після повернення з Осьмигович, які були сильним осередком націоналістів, остеріг родину Слядевських та декількох інших польських сусідів, щоб негайно залишили село. Поляки знайшли притулок у Купичеві та Засмиках.

Джерело: M. Śladewska, Z Kresów Wschodnich na Zachód, Wrocław 2001, с. 61.

Перковичі, ґміна Любитів – польська колонія.

21 серпня 1943 року, мешканці колонії, попереджені про небезпеку українцем Шамуком, під опікою тамтешньої самооборони виїхали до Засмиків та Грушівки.

Польська родина Сікорських, яка проживала в українця Олександра на прізвисько «Інвалід», пережила хвилини жаху, коли прийшли по неї члени УПА. «Дружина Олександра запросила гостей сісти і сказала, що зараз запалить піч і зажарить яєчню. Мусить тільки принести дров. Вона вийшла на двір і забігла до криївки своїх підопічних. „Швидко утікайте до Засмиків, прийшли за вами!” [...] вона почала розпалювати вогонь. Робила все повільно, підпалювала, вогонь загасав, підпалювала знов, щоб тільки полякам дати час втекти. [...] З-за стіни було чути якісь гарячкові кроки, приглушені розмови, але „квартиранти” все ще залишалися на місці. Вдаючи, що мусить пошукати більш сухих дров, вона ще раз вийшла на подвір’я. Трішки відхилила двері та прошепотіла: „Мерщій, бо буде запізно!”. [...] Як потім виявилося, страх так паралізував всю родину, що вони зовсім втратили відчуття реальності. Крутилися на місці, ніби щось пакували, кидали взяті речі, брали інші, боячись вийти надвір. Але й приїжджі розібралися, що діється тут щось всупереч їхнім планам, бо пошепотілись про щось, і один з них з карабіном на плечі вийшов на дорогу і ходив біля хати, пильно все навколо розглядаючи. Господиня [...] ще раз поквапила поляків, вказуючи їм стежку за обійстям [...] забіг вартовий, прошепотів щось сидячим і ті, зірвавшись з-за столу, схопили, залишені під стіною карабіни, та вискочили на подвір’я. Тремтяча від жаху, дружина Олександра вибігла за ними. Вона була впевнена, що Сікорські намагаються втекти, та саме це помітив вартовий. Але подвір’я було вже порожнє». Нападаючих сполошила поява озброєного польського відділу. 4-особова родина виїхала до Засмиків. «Вони назавжди зберегли глибоку вдячність добрій і відважній господині-українці».

Джерело: L. Karłowicz, Ludobójcy i ludzie..., с. 39–42.

Ратне, місто (українське село в околиці)

Санітарці 27 Волинської дивізії піхоти АК Марії Кучинській-Спасовській навесні 1944 року під час переходу через поліські болота й ліси паралізувало ніг. Командування загону віддало її під опіку відділові совєтської партизанки. Звідти її перевезли, як поранену, з просовєтського партизанського загону ім. Ванди Василевської, до українця Сьомки, солтиса українського села біля Ратного, мешканці якого сприяли партизанам та Червоній армії. «Вони мене переховували в своїх хатах, а мою санітарну сумку закопали в картоплинні на полі. Переодягли мене за сільську українську дівчину, і, як „Маруся”, я ніби ввійшла до родини. Я непогано знала українську (зі школи), що дозволило мені і дало можливість у разі потреби вдавати українку. Я повністю була під опікою та допомогою цих людей, бо все ще не могла ходити. Я човгалась по кімнаті або подвір’ї виключно рачки, здираючи шкіру на колінах [...] Разом з малими дітьми, їхніми матерями та майном я була вивезена в лісову гущавину, важкодоступні місця, часто підводою мене перевозили до інших сіл, приховували в стогах – тоді, коли мала бути якась німецька облава. Сільськими методами лікували мої поранені й покалічені ноги – замовляннями, травами. [...] Я знаю, що лише завдяки доброзичливості цих людей, безкорисливій, сердечній допомозі, я пережила важку хворобу та вижила. Адже вони знали, що я була „полячкою”. У цьому районі ні сіл, ні польських родин не було. Моє життя залежало від українців. Чи було б саме так, якби вони знали, що я „партизанка” 27 Дивізії АК, а не відділу В. Василевської? На це запитання важко дати однозначну відповідь».

Джерело: M. Spasowska „Karmen”, Przeżyłam wśród Ukraińców, „Biuletyn Informacyjny. 27 Wołyńska Dywizja AK” 1998, № 1.

Ружин, ґміна Старі Кошари – польська колонія.