Читати книгу - "Правдиві історії Чарівного Лісу. Випуск 1"

— Що скажеш? — Карк підвів погляд на Сизокрила.

— Якщо я не полечу, то хто інший? Я готовий! — голуб впевнено кивнув.

— Добре. Дякую, що погодився! Ти — наша єдина надія.

Карк прив'язав Сизокрилу до лапки таємний свиток, потис йому крило і по-батьківськи сказав:

— Лети, синку, і повертайся живим та неушкодженим! Ти зможеш! Я впевнений у цьому.

— Чи можна мені з Пір'їнкою попрощатися?

— Звісно. Вилітай вдосвіта. Горобці тебе проведуть до кордону із Диким лісом. Я їм скажу. Далі вже сам мусиш.

Полетів Сизокрил до Пір'їнки, розповів про каркове завдання.

— Милий мій! Тривожиться моє серце. Не лети! — голубка дивилася на нього і мало не плакала.

— Я мушу, сонце моє. Мушу. Це ж моя робота. Якщо не я, то хто інший?

— Так, я знаю, що треба. — змирилася голубка. — Відпочинь. А я тут біля тебе побуду.

Сизокрил заснув. Голубка всю ніч просиділа поруч, дивилася на нього, сплячого. Спати не могла. Молилася за нього і просила Господа Бога, щоб повернувся живим і неушкодженим. Потім узяла шматок полотна і вишила жовто-блакитну стрічку. На ранок пов'язала її Сизокрилу на шию і промовила:

— Повертайся, Сизокрилику. Я буду тебе чекати. Завжди буду.

— Я повернуся. Обов'язково повернуся! — голуб обійняв її ніжно, потім подивився у чорні її очі, повні сліз, втер їх крилом, а далі змахнув крилами і не оглядаючись щез в ранішньому тумані.

Горобці, як і обіцяв Карк, провели Сизокрила до кордону.

— Все, голубе. Далі мусиш сам. Щасти тобі! Будь обережний!

— Дякую, хлопці. Бувайте здорові. — голуб ще вдосвіта перелетів у Дикий ліс.

На перший погляд, Дикий ліс нічим не відрізнявся від лісу Чарівного. Такі ж самі смереки та ялиці. Такі ж самі гори виднілися на горизонті. Так само сходило сонце. Але було в ньому щось непомітне, нечутне, тривожне. Голубу здавалося, що за кожним деревом, за кожною хмаринкою причаїлася небезпека. Тому летів він низько над деревами.

Сонце цього ранку не дрімало довго. За якусь мить весь Дикий ліс потонув в його світлих обіймах і прокинувся.

Голуб летів і роздивлявся ліс. «Нічого особливого. Все, як в Чарівному лісі.» Але ще не встиг намилуватися місцевим краєвидом, як побачив широку тінь над собою. Підняв голову і мало не оторопів. Величезний яструб каменем летів прямо на нього. А за ним ще два! Ледь встиг ухилися. Ще б мить і все! Довелось би закінчувати цю історію. Але голуб вивернувся. Склав крила і впав, прямо в терновий кущ. Усі крила поколов, але від яструбів сховався. Вони більші за голуба і в кущ залізти не могли.

Цілий день там просидів. Вночі, коли яструби вже поснули, тихесенько, навшпиньки з тернового куща виліз і втік. Пройшов трішки і почув, як хтось поруч гугукає:

— Гу-гу! Гу-гу! — То сова прокинулася і до нічного полювання готувалася.

Сизокрил підійшов до неї і на пташиній мові питає:

— Пані сова! Гарного Вам полювання! Підкажіть мені як знайти лиса Рудейка?

— Ще чого! — відвернулася сова. — В мене своїх справ повно, що б твоїми займатися.

— Підкажіть, будь-ласка! Я Вам за це цікавинки розкажу! — не поступався голуб.

— Цікавинки? Які цікавинки?

— Історії Чарівного лісу! Ви такого ще не чули!

Цікаво стало сові, погодилася.

— Гаразд! Ти мені розказуй, а я тебе проведу до Рудейка. Але гляди! Якщо мені буде не цікаво, зараз же покину тебе.

Розповідав голуб про слоника Дзвоника, про віслюка Якала, про черепашку Черепка, про дракона Вогника, про пінгвіна Льодика та інші історії, які знав, а сова то все слухала і дивувалася: «Бува ж таке!».

Йшли, поки обрій не зафарбувався сонячним ранком.

— Усе! Далі підеш сам. Мені спати час. — Сова вказала шлях до рудейкової нори і полетіла на захід.

Далі Сизокрил пішов сам. Намагався злетіти — не зміг. Крила ще не загоїлися від тернових голок. Скоро почув, як хтось плаче. Підкрався поближче, дивиться, а то мале дівча сльози ллє.

— Що це ти тут робиш? — не стримався голуб і по-людськи її запитав.

— Я загубилася! — відповіла дівчинка. Вона плакала і навіть не зауважила, що голуб по-людські розмовляє.

— Як тебе звати?

— Ксеня!

— Не сумуй, Ксеню! Я тобі допоможу! Йди за мною!

Ксеня підвелася і пішла за ним. Йде Сизокрил, з лапи на лапу ступає, а за ним дівчинка з кошиком.

Голуб не помітив, як на нього з неба кинулися яструби. Вони ще з вчорашнього дня пам'ятали про чужоземного сизого голуба-втікача. Якби не Ксеня, то тут би й кінець історії. Але дівчинка побачила, що задумали яструби і швидко накрила голуба своїм кошиком. Але яструби не поступалися. Позліталися зграєю і нумо той кошик перевертати. Тоді Ксеня виламала смерекову гілку і стала нею лупцювати тих яструбів, поки не розігнала усіх. Розізлився старший серед яструбів, до царя Смугаря із терміновим докладом полетів.

Сизокрил з Ксенею тим часом до руйдейкової нори дісталися. Правду казали, що кращої нори в лісі немає. Постукав Сизокрил у двері три рази, як йому Карк наказував, і людською мовою каже:

— Відчини мені, Рудейко. В мене послання з Чарівного лісу.

За мить двері одчинилися і лис впустив гостей в нору. Потім виглянув, подивився навкруги, чим не стежать, і зачинився на усі клямки.

— Що в тебе, голубе? — лис перейшов одразу до справи.

— Ось що! — Сизокрил відв'язав від лапки свиток і дав його Рудейкові.

Той розгорнув і прочитав таке: «Допоможи людині!». Рудейко подивився уважно на дівчинку, потім на голуба, а