Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Корабель з райдужними вітрилами 📚 - Українською

Читати книгу - "Корабель з райдужними вітрилами"

222
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Корабель з райдужними вітрилами" автора Микола Васильович Білкун. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 24 25 26 ... 57
Перейти на сторінку:
раптом має змогу «завіятись»! Спробувала б я тепер накласти «вето» на його мандри! Він би так легко не здався. До речі, його лікар, Марко Ісайович, теж виявився таким же «авантюристом», як і всі ми. Винахід Вадика Іванова він зустрів, мало сказати, прихильно. Він певен, що одного разу Максим спуститься у двір на кріслі, а повернеться в квартиру на ногах, навіть забувши, що те крісло у нього колись було. Він дуже задоволений тим зламом, який відбувся у настрої Максима, і його загальним тонусом. Я не хочу великих розчарувань, роблю відповідну поправку на специфічний лікарський оптимізм, але тепер і мені починає здаватися, що рано чи пізно Максим таки стане на ноги і піде. Вікторе, любий! Я тебе попереджала, що лист мій буде трохи сумбурним. Але думаю, ти зрозумієш мене. І от сьогодні я приходжу додому і застаю цю записку на столі. Погодься, що одне, коли Максим гуляв у дворі, і зовсім інше, коли він поїхав так далеко. Правда, поруч з ним були друзі і, найголовніше, полковник Швецов, але все одно. І я притьмом побігла до Тамари Гордіївни. Вона чекала цього візиту, і не встигла я ступити на поріг, як почала мене заспокоювати. Є люди, які вміють не стільки заспокоювати, скільки переконувати в тому, що все буде гаразд. Так-от, Тамара Гордіївна і належить до таких людей. Вона всадовила мене на тахту, «влила» в мене склянку чаю і, поки я пила чай, спокійнісінько, не поспішаючи, з усіма деталями і подробицями, які були надзвичайно важливі і дорогі для мене, почала розповідати, як все сталося. Виявляється, Іван Іванович, не зважаючи на свій поважний вік, високе військове звання, фронтові рани і бойові нагороди, в душі такий же хлопчисько, як і наш Максим та його друзі. Тамара Гордіївна напівжартома, напівсерйозно розповіла мені, що живе з Іваном Івановичем вже сорок років, але не спостерігала, щоб за ці сорок років її чоловік помітно подорослішав. Виявляється, полковник Швецов таємно від мене і навіть від Тамари Гордіївни «вступив у злочинну змову», як, сміючись, охарактеризувала вона його дії і його поведінку. «Злочинна змова» полягала в тому, що Іван Іванович домовився з Максимом і його друзями, що візьме їх на стадіон на своїй «Волзі». Звичайно, трамваєм чи тролейбусом Максим поїхати б не зміг. Не допомогло б навіть таксі. А у полковникової «Волги» на даху влаштований такий ґратчастий багажник. Туди він поміщає надувного човна і всі свої рибальські обладунки, коли їде на Дніпро чи десь на озеро. Так-от, Максима вони посадили в машину, а його крісло висадили на «Волгу» зверху, на той багажник. Закріпили його там і так поїхали. Машина полковника мала більш ніж дивний вигляд, коли він з тим кріслом на даху їхав через усе місто. Але, видно, полковника це зовсім мало непокоїло. Всіх їх, і полковника в тому числі, непокоїло, як наші зіграють з югославами. Так мені й заявив Іван Іванович, коли привіз Максима додому. Наші виграли 3:0. Бачив би ти обличчя і очі Максима, коли вони повернулися із стадіону! Вся ця компанія: полковник, Максим, Вадик, Іржик, Олежик Борщов — буквально увірвалася в нашу квартиру, і мені навіть здалося, що Максим увійшов на власних ногах. Такі вони були збуджені, щасливі, так гамірливо, перебиваючи одне одного, розповідали, що то був за чудо-матч! А я ледве стримувала сльози від всіх почуттів, що охопили мене. Ні, Вікторе, щоб все це розповісти, щоб ти мав повне уявлення про цей вечір, треба бути письменником, а мене бог цим талантом обділив. Зараз Максим спить і щасливо посміхається уві сні. Я певна, він переживає цей матч вдруге. Ти помітив, що тепер він став писати тобі не так часто, як раніше? Не вини його за це. Раніше у нього було багато часу і майже не було друзів, тепер — навпаки. Але він напише тобі, напише обов'язково. Цікаво було б мені знати, як він переповість тобі про всі події, що відбулися останнім часом. Пиши нам частіше, цілуємо тебе разом з Максимом (хоч він і спить). Твоя Валя
ОЛЕГ БОРЩОВ

— По правді, капітаном бути нелегко. Навіть капітаном футбольної команди. Про це Вадику варто було б знати. От скільки ми вже знайомі і навіть дружимо, а я, по правді, не знав, що він такий заводний і все так до серця бере. Але ж Максим мав цілковиту рацію. Ми вже не діти і навіть в грі маємо дотримуватись якихось дорослих правил. Тобто не те, що гратися в дорослих, вдавати з себе дорослих, а прикидати, як би на нашому місці повелася б доросла людина. От доручили Вадику бути капітаном корабля… Це жартома. А коли б насправді? Був же у Жюля Верна «п'ятнадцятирічний капітан», то чого б ми не змогли? Б'юсь об заклад, що у нас різних знань напхано в голови куди-и більше, ніж тому п'ятнадцятирічному капітанові! І щодо фізичної сили теж. Безперечно — ми сильніші фізично, ніж наші ровесники сто літ тому. Дорослі дуже багато говорять про акселерацію, хоча, мені здається, ніхто толком не знає, що це таке. А от гра грою, а, по правді ж, дрібниця показала, що Вадька, хоч він і найсерйозніший з-поміж нас, не міг би стати капітаном. Навіть футбольної команди. Для капітана, крім серйозності, потрібно ще дещо. Я — капітан футбольної команди. Не дворової, ні. Справжньої, хоч і дитячої. І я знаю, що значить бути капітаном. Граєш, як і всі, бігаєш, б'єш по м'ячу, відпасовуєш, сам приймаєш пас і весь час бачиш поле. Бачиш поле не в тому розумінні, що чітко уявляєш собі малюнок гри. Це кожен, навіть запасний гравець, повинен уміти. Без нього — яка ж гра? А я як капітан бачу поле не тільки таким, що на ньому зараз відбувається, я бачу і те, що мусить відбуватися. І коли я це точно побачу, уявлю собі і вже всі зусилля, не лише свої, але й усієї команди, буду спрямовувати нате, щоб все відбувалося так, як потрібно, моя команда виграє. По правді, я повинен все правильно, чітко уявити собі. У всьому тому, що в моїй голові ледве-ледве вимальовується, не повинно бути ніяких помилок, все має бути передбаченим, навіть таке, чого взагалі передбачити майже неможливо. І все передбачити, і

1 ... 24 25 26 ... 57
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Корабель з райдужними вітрилами», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Корабель з райдужними вітрилами"