Читати книгу - "Об’єкт 21"

Я побачив її, коли Босняцький опинився зовсім поряд. У руках він тримав якийсь сук, а на ньому була намотана, як мені здавалося, риболовна волосінь, така завтовшки, яку використовують для ловлі щук. Плетена, зеленкувата, туго натягнута, тоненька, прив’язана верхнім кінцем до гілки дерева, вона була зовсім непомітною на фоні листя.

Зробивши кілька кумедних рухів ногами, Босняцький торкнувся ними, нарешті, землі і став поруч зі мною. Він перевів дух (лазити по повітрю навіть за допомогою волосіні стомливо) і кинувся до мене. Теплий метал фляги доторкнувся до моїх губів, і обпікаюча волога примусила мене трохи підвестися. Я тепер чекав від Босняцького будь-якого чуда, а тому його напій вплинув на мене, мов еліксир (пізніше з’ясувалося, що це був звичайний чай з термоса). Пів-плитки шоколаду і ще кілька ковтків чаю остаточно привели мене до пам’яті.

— От добре, що я вас знайшов! — задоволено сказав Анатолій Сергійович. — Як це ви тут опинилися? Я сюди по канату спустився. А ви?

— Нічого собі канат, — я не міг не посміхнутися. — Це що, від спінінга?

— Ну, ні, — заперечив ентомолог. — Спінінгову волосінь я в іншій кишені ношу. Ось, якщо хочете, можу показати.

Він витягнув з кишені маленький плоский пакетик білого паперу, майже такий самий, у який в аптеці всипають порошок, і розгорнув. Скручена кільцями, на папері лежала напівпрозора тонюсінька павутинка, що здавалася зовсім непомітною.

— Це і є волокно, про яке я казав, — з деякою урочистістю промовив ентомолог. — Нитка Аріадни. Так назвав її винахідник. Розумієте, він зайшов у безвихідь, ніби в лабіринт потрапив із своїми дослідженнями, і довго не міг вибратися з цього лабіринта. І коли після довгих пошуків необхідна формула була, нарешті, знайдена, винахідник цю формулу і саме волокно назвав ниткою Аріадни. Не знаю, — додав Анатолій Сергійович, — як виглядав клубок, який Аріадна вручила Тезею, але тут, — він вказав на павутинку на папері, — двісті метрів.

— Дивовижно! — вигукнув я. — Чудо, цілком міфологічне.

— Хімічне, — поправив мене ентомолог. — Це штучна органічна речовина з досить складною молекулою.

— А те, що я вважав за волосінь?

— Справжнісінький канат, сплетений з півсотні таких ниток. Витримує понад чверть тонни. Сміливо можете йому довіритись. Я взяв про всякий випадок: в експедиції завжди може пригодитися.

— А якщо сплести ще товщу? — поцікавився я.

— Буде ще міцнішою. Лінь для полювання на китів, — знаєте, який до гарпуна прив’язують, — сплетений з нитки Аріадни, тонший за олівчик від записної книжки. Порівняно з ним навіть капроновий лінь здається незграбним.

… Ми вибралися з провалля по цьому «канату». Щоб він не різав рук, ми наробили з сучків сходинки-щаблі. Сказати правду, було страшнувато висіти на тонкій натягнутій ниточці, і я почував себе в цю мить не дуже впевнено.

Нижній кінець «каната» ми прив’язали до залізної берези і пізніше, вже втрьох, витягли її за допомогою блока, що теж знайшовся у запасливого ентомолога.

Моя знахідка мала для мене велике значення.

Залізна береза — рідкісне в нас дерево. Разом з тим воно дуже цінне. Його деревина може цілком замінити бакаут, який у нас не росте і з якого виготовляють підшипники для пароплавних гвинтів. Підшипники ці весь час перебувають у воді, і за мастило їм править вода. Я відшукав ще кілька залізних беріз у тому самому районі, недалеко від провалля.

Пізніше я подав проект розведення цього дерева в наших далекосхідних лісах, і мою пропозицію було прийнято.

Проте, схвалюючи цю ідею, мені сказали:

— Нехай вони ростуть, ваші берези, і чим більше їх буде, тим краще. Такий будівельний матеріал завжди стане в пригоді. Але чекати, доки вони виростуть, ми не можемо, тому поки що користуватимемося цією штукою.

Мені показали підшипники з дуже твердої і важкої деревини з такою щільністю волокон, якої я ще не зустрічав у жодного дерева.

— Не поступиться перед вашою залізною.

Виявилося, це штучна деревина! Вірніше, природна, але виготовлена особливим способом. Це були спресовані під величезним тиском шари найтоншого фанерного шпона, просоченого особливими речовинами.

І тут радянська людина по-своєму поліпшила природний матеріал…

Ентомолог того разу не знайшов свого метелика. Але він збирається в подорож по тайзі знову і запрошує з собою.

Я прийняв пропозицію ентомолога. Але цього разу спорядження в мене буде іншим. Цей «франт» дечого навчив мене.

Усе почалося з дрібниці. Петрик взував черевики, і мама побачила, що на одному з них протерлася підошва: з круглої дірки, схожої на мідний п’ятак, виглядала устілка. Такий самий «п’ятак», тільки ще трохи більший, був і на другому черевику. Петрик давно помічав, що правий черевик стоптується чомусь швидше за лівий. Тому це відкриття його анітрохи не здивувало.

Зате мама не могла перевести дух від подиву:

— Ви тільки подумайте, Іване Івановичу, — за відсутністю інших слухачів, вона звернулася до гостя сусідів. що прибув з якогось далекого міста і саме зайшов випадково на кухню. — У цього хлопчиська взуття на ногах просто горить. Ці черевики я купила місяць тому. Ви бачили коли-небудь такого хлопця?

Іван Іванович поставив на кухонний стіл чайник, який тримав у руці, і уважно подивився на Петрика.

— Хлопець як хлопець, — сказав він стримано. — Звичайний хлопець.

— Звичайний! — сплеснула руками Петрикова мама. — Та де ж ви бачили ще таких хлопців? Просто мука з ним! Не настачиш йому взуття!