Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Слід «Баракуди», Леонід Михайлович Тендюк 📚 - Українською

Читати книгу - "Слід «Баракуди», Леонід Михайлович Тендюк"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Слід «Баракуди»" автора Леонід Михайлович Тендюк. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 24 25 26 ... 72
Перейти на сторінку:
не плаває — тут монополія американських військових кораблів. Що, власне, не краще, ніж піратські нальоти мадам Вонг. А, крім того, ти ж голодранець. Що в тебе візьмеш? Хіба душу.

— Душі я не віддам.

Уже майже розвиднилося. Барарата й Лота сиділи на веслах. У тубільця після випадку з акіо, коли вона потрапила на гак і потім, мабуть, була розтерзана іншими акулами (пропливаючи, ми бачили на воді кров та шматки каната), — нога почала гоїтися, і він на неї потроху ставав.

Таким чином, нам несподівано прийшла підмога — Барарата допомагав веслувати. Ось і зараз він із Лотою зміни мене й Кіма Михайловича на веслах.

Заєць, угомонившись після «пожежі», спав, а ми з Кімом Михайловичем, усівшись на кормі, камінцями шліфували поіржавілі гачки.

— Якби-то швидше потрапити в струмені Екваторіальної протитечії,— вголос висловив мрію командир. — Течія б нас підхопила й понесла на схід. А там — острови Індонезії. Звідти — шапкою докинути й до рідного берега.

— Пропливши на лакані до Яви чи Суматри, ми, виходить, звершимо безприкладний океанський перехід?

— Чого безприкладний? — спитав Кім Михайлович.

— Ну, ми ж… перші, хто долає ці відстані.

— Хо-хо-хо, які ми первородні й неповторні! — насмішкувато відказав він. — Хлопче, хлопче, хтось мудро зауважив, що люди стоять на плечах у велетнів. Це означає: давно до нас жили вже попередники, діяння яких гідне подиву. Бо яку б сферу людського творення не взяти, у кожній були свої гіганти. Платон, Арістотель, Авіценна, Леонардо да Вінчі, Бетховен, Пушкін, Шевченко… Боже ж ти мій! — ніби випробовуючи на вагу щось таке, що не піддається мірі, потряс він руками. — Та це ж маяки, могутні прожектори, які б'ють з глибин віків і освітлюють шлях у майбутнє. І коли хтось із сучасників, сяк-так докупи стуливши дві ноти, зарозуміло твердить: «Це — вершина!»; коли новоспечений вірш оголошується шедевром чи щойно захищена дисертація — геніальною, мені вчувається розкотистий сміх Арістотеля, Пушкіна, Бетховена. Велетні сміються осудливо.

— Добре, що Заєць не чує ваших слів, — він би підняв на глум своїх пробивних колег.

— Нехай краще спить, — сказав командир. — А ти, Васько, послухай і затям: у водах, де ми з тобою бовтаємося, багато віків тому вже проклали дорогу безіменні й небезіменні мореходи.

— Наприклад?

— Ось тобі приклад, — заломив мізинець Кім Михайлович. — Окремі вироби індійської матеріальної культури з сивої давнини були в Стародавному Єгипті та колисці вселюдської цивілізації — межиріччі Тігру і Євфрату. Наукою доведено, що обмін товарами між далекими країнами на сході — Індією і Єгиптом та Месопотамією відбувався ще до другого тисячоліття до нашої ери. До того ж торговий шлях пролягав морем. Це раз — плавання давним-давно зі сходу на захід. Друге. Візьмемо східний напрямок, — заломив він ще один палець. — Уже в другому столітті нашої ери відомий географ Птолемей згадує острів Яву: туди з Індостану — від Індії та Шрі Ланки — були прокладені морські шляхи.

— І навіть маршрути відомі?

— Звичайно. Свого далекого попередника й тезка — португальця Васко да Гаму ти знаєш. А про Ібн-Баттуту чув?

— Це той багдадський злодій, про якого є кінокартина? — згадав я бачений колись фільм.

— Який там злодій? — глянув здивовано Кім Михайлович. — І тобі не гріх, Васько, — присоромив, — не знати великого мандрівника середньовіччя?

— Розкажіть про нього…

— А що розповідати? Ібн-Баттута зазнав, як і ми, немало лиха. На нього напали пірати, корабель потрощила буря. Та він, спорудивши нове судно, ще раз вирушив у плавання. «Загнуздавши» тутешні морські течії, під крилами західного мусону добрався до Мальдівських островів, а звідти — десь тут проліг його шлях! — на індонезійський острів Суматра. Тож, як бачиш, друже, не ми перші, не ми останні, хто в океані торував шлях, — докінчив Кім Михайлович. — Я не кажу вже — ти про нього знаєш, — що в цих водах колись із Ормуза в Індію плавав і наш співвітчизник, російський землепроходець Афанасій Нікітін.

— Знаю. Кінофільм про Нікітіна — «Ходіння за три моря» — бачив.

— Телевізор, радіо, кіно… — задумливо мовив командир. — Яке прекрасне надбання цивілізації. Не підводячись із ліжка, можна побувати за тридев'ять земель, сягнути в минуле й майбутнє. Справді — колосально й фантастично. А все ж, коли я бачу, як підліток чи юнак на довгі години «прилипає» до телеекрана, а в книжку й не збирається зазирати, в мені наростає протест: так не можна! Не можна, щоб хтось розжовував і готове клав тобі у рот. Ти сам повинен до всього докопатися, дійти до витоків і першопричин усього. Це дається, Васько, не «вахтуванням» біля магнітофона й телевізора, а вдумливим заглибленням у книгу. Та й не вірю я, що півгодинна чи двогодинна телепередача здатна розкрити всю глибину якого-небудь твору, скажімо, щонайменшого оповідання Чехова чи Франка. Все то — екстракт і поверхове демонстрування невловимого, вічно живого.

— Ви що — проти телевізорів і магнітофонів?

— Чого ж, — відповів Кім Михайлович, — По телебаченню часом передають корисне, скажімо, «На добраніч, діти!» або «Алло, ми шукаємо таланти». Правда, де вони, серед верхоглядів, візьмуться, ті таланти?

— Знову — випад проти підростаючого покоління, — дорікнув я.

— Аж ніякі — заперечив Кім Михайлович. — Діти і молодь — наша будущина, наша надія. Але ця «надія» не повинна лише споживати те, до чого додумалися інші, треба й самим думати. Ось книги, друже, якраз і спонукають змалку до творчого мислення.

— Заєць теж каже, що книги — велика сила, особливо придбані в обмін на макулатуру, модні романи Дюма та Сіменона, — хотів було я перевести серйозну розмову на жарт.

Але жарт вийшов недоречний. Полон! Навіщо я Ображаю того, хто мені зичить добра і кого я насправді шаную?

— Ти, Васько, був би ідеальним хлопцем, — згадалися слова Наталки, — якби іноді менше патякав або й зовсім мовчав.

Аякже, помовчиш! Хоч я й не говіркий, та мені часто ніби хто нашіптує: «Ану, Василю, сипони спідтишка, ніби чорт із лантушка! Докинь ущипливе словечко». Ото я й докидаю.

Що

1 ... 24 25 26 ... 72
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Слід «Баракуди», Леонід Михайлович Тендюк», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Слід «Баракуди», Леонід Михайлович Тендюк"