Читати книгу - "Завтра буде вчора, Мар'яна Доля"

Що ж, із розпитуванням доведеться зачекати, то, значить, приготую щось на сніданок. Я відкрила дверцята холодильника — і очам не повірила — він був увімкнений, рівно гудів, але полиці сяяли пустотою. Нічого не знайшла і в морозилці. Це зовсім не схоже було на маму — адже вона, як та дбайлива білка, постійно забивала морозильну камеру різними запасами — м'ясом, рибою, замороженими фруктами і овочами з дачі — тато навіть жартував, що з її запасами можна спокійно ядерну війну пересидіти.

Так само в кухонних шафках у неї завжди мало зберігатися по кілька упаковок цукру, борошна, вермішелі, круп — "щоб було", так вона говорила, відмахуючись від моїх зауважень, що зараз не голодні дев'яності і зовсім не потрібно купувати продукти в таких великих кількостях.

Я відкрила шафку — вона була порожня. На сусідній поличці вишикувалися чашки, так само чиста і досуха витерта цукорниця, порожня бляшанка з-під кави.

Навіть кави і чаю не було! Та що ж тут сталося? Де всі поділися? 

Ну добре, подумала я, перш за все, варто навідатись до супермаркету, що знаходився зовсім поруч, та трохи поповнити продуктовий запас. А потім, як з'являться батьки, то вже розпитаю їх, що сталося.

Я схопила старенький поліетиленовий пакет, що висів на дверях комірчини, пошукала поглядом свою сумку, де мав би бути гаманець — і не знайшла. Отакої, а як же купувати продукти без грошей? 

Зрештою, згадала, що в мами була звичка складати дрібні купюри і металеві гривні в невелику вазочку із синього скла, яка стояла в серванті. "Для колядників", — говорила вона. Ми в дитинстві часом тягали звідти невеликі суми, але багато не брали, бо боялися, що мама побачить і переховає "скарб".

Відчинила дверцята, зазирнула у вазочку — слава Богу, хоч вона не виявилася порожньою. Не густо, але на каву, хліб, пачку масла та десяток яєць вистачить.

Ключі знайшлися на поличці у передпокої, з добре знайомим маминим брелком — у вигляді символа її знаку Зодіаку — Діви. Як же вона пішла кудись без ключів? 

Можливо, тато взяв свої, а мама залишила мені ці, щоб я могла вийти з дому, не чекаючи їх повернення…

Так я заспокоїла себе і, відімкнувши вхідні двері, зробила крок на сходовий майданчик...