Читати книгу - "Чоловік на годину, або Ненавиджу 8 Березня!, Ялинка Ясь"

Роза Генріхівна

О восьмій ранку зателефонувала мамі. Пам'ятаючи, яка у мене в квартирі чутність, про всяк випадок заговорила англійською.

-Мамо, привіт, нагадай, як називається та фірма, в якій твій сантехнік працює? - Мама відповіла не відразу, вочевидь здивувавшись, чого це я, зненацька, на інгліші.

-«Чоловік на годину», ну що, приходив?

-Приходив... - тож мої здогади були вірні.

-Полагодив?

-Ні, у момент, коли він прийшов, прорвало трубу, але це не важливо, я з іншої причини дзвоню.

-Що таке, Розетто?

-Пам'ятаєш Стасіка?

-Якого Стасіка?

-В дитинстві все бігав за мною, пухкий такий. Афанасійчук прізвище.

-А-а-а, звичайно пам'ятаю, чудовий такий хлопчик! Коли ти до універу поїхала, він років зо два приходив до мене на заняття, підтягувала його англійську, збирався вступати куди й ти. Постійно про тебе питав. А в чому справа?

Я на кілька секунд зависла. Навіть так, нічого собі.

-Випадково зустріла схожого на нього чоловіка, от думаю, він, не він? Знаєш щось про нього, де живе, одружений?

-Нічого не знаю, Розетто, дуже давно не бачила. Востаннє він заходив за кілька років після школи. Чудний такий, я його навіть не впізнала. Схуд, виструнчився, на голові якесь страхіття влаштував.

-В сенсі?

-Ой, я не знаю, як це називається. Скроні наголо поголені, а на верхівці різнобарвний гребінь. Жах! А у зубах залізо.

Відчуваю, як серце застигає і ставлю останнє запитання:

-Доречи, він вступив до мого  універу?

-Так, вступив!

Кладу слухавку і починаю істерично реготати, затиснувши рота руками. Ні, не може бути, щоб і тоді теж це був Стасік!

Ця подія сталася, здається, на третьому курсі універу: нашу групу відправили до колгоспу на яблука, на десять днів з проживанням у якихось бараках.

Там було, навіть, весело. Вдень, особливо не напружуючись, збирали яблука, вечорами купилися в карти, бовтали, палили багаття, а одного разу втекли до сусіднього села на дискотеку…

А там місцеві хлопці пригостили нас, міських дівчат, домашнім вином. Здається, я випила небагато, але це виявилося достатньо, щоб пристойно сп'яніти.

У розпал веселощів, коли танці стали енергійнішими і відвертішими, до мене прилаштувався якийсь панк з червоно-синім ірокезом. Витворював біля мене химерні па, розмахуючи руками та ногами. Я, швидше за все, витанцьовувала у тому ж стилі.

Кавалер сподобався. Ми з ним «запалили» кілька танців і, навіть, один повільний. Він притискав мене до себе дуже міцно і поволі розгойдував. Здається, щось говорив, але так репетувала музика, що я не розуміла ані слова.

Коли дискотека закінчилася, я зрозуміла, що мої подружки кудись поділися і занервувала. Село чуже, куди йти не пам'ятаю. Проте, мій кавалер мене в біді не полишив і напросився провести. Я чомусь вирішила, що він місцевий.

Поки дісталися бараків, мене розвезло остаточно. Вчепилася у проводжатого, ледве перебираючи ногами. Про що говорили, не пам'ятаю.

Біля бараку, в якому жили старші курси, стояла копиця сіна. Мій провідник звернув туди, а я була надто п'яною, щоб заперечити.

Пам'ятаю, штовхнув мене у стіг і впав зверху. Що казав, хоч убий, не могла згадати навіть уранці. Запам’яталось лише, що він мав брекети на зубах і що вони зовсім не заважали йому цілуватися.

Прокинулася вранці у своєму ліжку у бараку. У джинсах та кросівках, але без куртки, футболки та ліфчика. У волоссі була набита солома, а все тіло вище талії - в засосах. Одяг знайшовся у стогу, а ліфчик зник. Ох, і злякалася я тоді! Довгий час переживала, чи не втратила цноту тієї ночі, хоч дискомфорту в інтимних місцях не відчувала. Дивного панка більше не зустрічала.

Чи може той панк бути Стасіком і тим чоловіком, з яким я вчора так феєрично переспала? Допустимо… та вчора він просив не відшивати його вчетверте, значить у нас була ще одна зустріч. Але, коли?

Більше нічого згадати не вдалося.

Сидіти в кухні далі, було несила. Увійшла до кімнати, повернула на місце альбом і сіла на краєчок дивану. Щоб зустрітися поглядом зі Стасом. І давно він не спить?

-Привіт, - сказала пошепки.

-Привіт! - відповів він, пильно вдивляючись у моє обличчя. Що він у ньому шукав не знаю, але мабуть не знайшов, бо полегшено видихнув, сів на ліжку, схопив мене за руку і потяг на себе.

Впала на нього зверху ковдри. Сильні руки зразу обплели талію, міцно стискуючи.