Читати книгу - "Чоловік на годину, або Ненавиджу 8 Березня!, Ялинка Ясь"

-Впіймав! - подарував мені легкий ранковий поцілунок. Я заплющила очі, обняла його за шию і віддалася цьому божевіллю. Цілувала його у відповідь і намагалася зрозуміти, чи схожий цей поцілунок на ті два, про які я згадала.

Губи перепливли на щоку, потім шию, руки підтягли мене вище. Запальні пальці підхопили поділ сукні і потягли вгору, ковзаючи по оголених стегнах. Задерли її до талії і шмигнули в трусики. Мене перемістили на бік, тепер я лежала поряд із чоловіком, тільки він все ще знаходився під ковдрою.

Трусики мої стягли до колін, але до кінця не зняли. Довгі пальці по-хазяйськи закопались у волоски, посмикали їх і ковзнули між складочками.

Я сама, смикаючись ногами, позбулася білизни. Палець одразу ж ковзнув всередину мене.

Ковдра злетіла! Палець залишив мене, але на його місце одразу прийшов збуджений орган. Чоловік швидким поштовхом заповнив мене повністю, притулився чолом до мого чола і, зриваючись, заговорив:

-Пробач-пробач-пробач, я хотів повільно і ніжно, але не можу-не можу-не можу! Скучив! Як же я скучив! – і без підготовки почав шалені стрибки, втовкмачуючи в мене свій настрій. І коли встиг скучити, лише кілька годин уночі спали?

Зупинився на мить, обійняв обличчя долонями, зазирнув у вічі.

-Н-не боляче? А то я збожеволів… - тоді я й впізнала його остаточно! Так, Стасік змінився, але погляд залишився тим самим! З таким самим голодом він дивився на мене завжди, от тільки я, дура, не розуміла цьому ціну.

-Мені добре, Стасіку... - відповіла і потяглася до губ. У відповідь він щасливо загарчав, вп'явся в губи болючим поцілунком і зробив такий різкий випад, що в очах потемніло.

-Значить, впізнала... - сказав на видиху і посміхнувся задоволеною усмішкою.

Перекинувся на спину, захоплюючи мене за собою. Стягнув сукню через голову, зняв бюстгальтер. Накрив груди долонями і штовхнувся у мене. Закусила губи, стримуючи стогін, відчуваючи, що накочує насолода. Він буравив мене одночасно поглядом і членом, ніби доводячи щось собі... чи мені? Не давав ворушитись, все роблячи сам.

-Обіприся на мої коліна, - наказав і злегка штовхнув. Я лягла на них спиною і з широко розведеними ногами стала надто відкритою. Мокрий палець торкнувся осередку і натиснув, одночасно сіпнувшись усередині мене. Під цим кутом проникнення подарувало незвичні відчуття. Голосний стогін вирвався на волю сам собой.

Ще один поштовх і легкий щипок у найчуттєвіше місце  вибиває зойк, а з третім я злітаю з гучним криком. Не встигаю перепочити, як опиняюся притисненою обличчям до подушки і в мене проникають ззаду. Акробатика в мої роки може призвести до наслідків, думаю, пірнаючи в черговий оргазм, тому що виявляється, всередині мене є дивна кнопка, яку заклинило!

Мене знову різко перевернули, уклавши на спину, під сідниці підклали подушку і знову увійшли. Відчула неймовірний тиск, схожий на слабкий біль, а Стасік ще й поклав руку на низ живота і натиснув, посилюючи це відчуття.

Що зі мною? Хочу щось сказати, та не можу. Не виходить навіть підняти руку. Нерви зібралися в тугу купку, дивлюся в його похмурі очі і не розумію, що він зі мною робить і як?!

Рука ще сильніше тисне на низ животу, а твердий член треться всередині, давлячи на одну точку. Не можу кричати, не можу стогнати! Як викинута на берег риба відкриваю мовчки рота, хапаючи повітря. Мій мучитель усміхається і вільною рукою знову починає терзати жіночий осередок.

Найсильнішої сили оргазм вигинає тіло дугою. М'язи, про існування яких навіть не здогадувалася, стиснулися так сильно, що Стасік, здається несподівано для самого себе, теж злітає.

Я розплакалася. Стас обійняв мене, міцно притиснув і довго гладив тремтяче тіло.

-Не плач, Розетто, будь ласка, пробач…

-Просто... занадто... сильно...

Здається, ми забулися сном, а коли прокинулися, сонце було у зеніті. Чоловік круговими рухами гладив мій живіт і цілував верхівку. Відчувши, що я прокинулася, опустив руку нижче, але я запротестувала:

-Ні, я більше не можу! - застогнала жалісно і повернулася до нього обличчям. М'язи відгукнулися болем і я скривилася.

-Пробач, квіточку, я дорвався, як дитина до морозива! - мене розмістили в ліжку, поправили подушечку і ковдрою прикрили, - давай, сніданок приготую!

-Ти ще й сніданки готуєш? - скрикнула я.

-І обіди, і навіть вечері! - Стасік сів на ліжку, не соромлячись власної наготи, схрестивши ноги по-турецьки. Мій погляд мимоволі ковзнув саме туди, де все знову було в бойовому стані.

-Ти! Ти! Ти що, робот? - видаю здивоване.

-Просто, надто багато бажання назбирав до тебе, – відповів без тіні посмішки.

-Стасік...