Читати книгу - "Згадай мене, Уляна Пас"

Мене тривожила ще одна проблема, яка могла виникнути цього вечора. Захар… Саме тому я вирішила піти на хитрість і першою йому написала. Довго не думала - просто попередила, що сьогодні мене забере мама і їхати за мною не варто. Не хотілося знову потрапити в таку ідіотську ситуацію, яка була вчора, саме тому варто уберегти себе від проблем. 

Коли останні гості розійшлися, ми з Женею пішли переодягатися. Рома ще не з'явився і я почала хвилюватися. А що, коли все це було недолугим жартом? Та ні, він не міг так зі мною вчинити. Чи все-таки міг?

- Сьогодні тебе ніхто не забирає? - дивується Женя, коли виходимо на вулицю. Поки я зачиняю кафе, вона натягує на голову шапку. 

- Виходить, що ні, - зітхаю, тому що розчарування просто шалене. Прощаюся з дівчиною на перехресті, і ми розходимося в різні боки. Їй пощастило більше - житло знаходиться за п'ять хвилин ходьби від кафе. 

Сама ж ховаю руки в кишені куртки і намагаюся триматись. Ну подумаєш, збрехав! З ким не буває! Я ж не цукрова і можу на автобусі додому доїхати. Шкода лише, що проблема зовсім не в цьому. Він все-таки обрав Аню, а про мене забув. І головне, я не маю права його звинувачувати, тому що сама так робила, коли зустрічалася з Захаром.

Пів року тому

У барі голосно лунає музика, і доводиться кричати, щоб бути почутим. Захар забрав мене після останньої пари і заявив, що ми обов'язково маємо відвідати шалено круте місце. В центрі відкрився новенький бар і друзі Захара вже там. 

Їхати кудись зовсім не хочеться, до того ж я пообіцяла Ромі допомогти з англійською. Тільки от Ані кортить побачити нове місце. І зробити це вона зможе, якщо я все ж поїду і візьму ще і її з собою. Подрузі таки вдається мене переконати і тепер я сиджу на м'якому шкіряному дивані, морщусь від гучної музики і спостерігаю за тим, як Аня з Захаром випивають вже по третьому коктейлі. На годиннику початок одинадцятої і завтра нам усім в універ, тільки от хвилює це лише мене. 

- Захаре, я хочу додому. Завтра вставати рано! - кричу йому на вухо. Мій хлопець добряче випив, тому, швидше за все, їхати додому доведеться на таксі. 

- Ну, Ді! Так класно сидимо! - Захар випиває черговий коктейль і просить офіціантку принести ще. 

- Подруго, ти така нудна! - заявляє ще й Аня, у котрої починає заплітатися язик.

Розумію, що говорити тут ні з ким, тому кажу, що йду у вбиральню, а сама викликаю таксі і їду додому. Всередині таке неприємне відчуття до себе самої. І здався мені той бар! 

Вже втретє підряд набираю номер Роми, але він не відповідає. Точно образився! Він же просив мене про допомогу ще кілька днів тому, а я вкотре обрала Захара…  

Приїхавши до будинку, не йду до себе, а стукаю у двері сусідського дому. На першому поверсі горить світло, отже, мама Роми ще не спить.  

- Діано? - дивується жінка, побачивши мене на порозі. - Ти чого так пізно? 

- Треба Ромі дещо віддати. Він ще не спить? - я дуже люблю цю жінку. Вона ставиться до мене, як до доньки і без проблем пропускає в дім. 

Швидко піднімаюся на другий поверх і тільки перед дверима в кімнату друга зупиняюся. Мені соромно і бридко від себе самої. Рома дуже хороший, а я в черговий раз його підвела. Легенько прочиняю двері, сподіваючись, що він таки не спить, але коли бачу його на ліжку із заплющеними очима, всередині щось неприємно стискається. Біля нього словник з англійської. Напевно, сам намагався готуватися, але нічого не вийшло. 

Відчуваю шалену провину перед ним і, не вигадавши нічого кращого, забираю словник і залишаю його кімнату. Попереду у мене вся ніч. І щоб спокутувати провину, я готова зробити за нього усі завдання. Сподіваюся, це допоможе і Рома мені пробачить.

Наші дні

Зі спогадів мене вириває голосний сигнал автомобіля. Навіть підстрибую від несподіванки, а тоді бачу, як поряд зупиняється знайоме авто і бокове скло опускається вниз. 

- Сідай, Ді! - кричить Рома, весело мене розглядаючи. - Пробач, що спізнився. Я готовий загладити свою провину.

Він демонструє мені велику склянку з кавою, і я вже навіть уявляю, наскільки вона гаряча і смачна. Всередині миттєво стає тепліше, а це я ще навіть ковточка не зробила. А може, у всьому винна ця світла усмішка Роми? І чому я раніше не помічала, що вона у нього така гарна?