Читати книгу - "О, мій Бос, Ірен Васильєва"

Але я також розумів, що своїм вчинком дуже її образив. І пробачення мені нема. Адже я поставив хрест на стосунках які ледь розпочалися. І вирішив майбутнє за нас двох. Навіть не поцікавившись, чи був я взагалі в планах на те саме майбутнє в Елізабет. А тепер і не дізнаюсь.

Помітивши як Елізабет покинула ресторан, швидко знайшов привід, не мов мені терміново потрібно до вбиральню, а то в іншому випадку був не впевнений, що Соня не попрямує слідом, втік слідом за нею.

- Лізі, стривай. Нам потрібно поговорити. – Та навіть не повернулася.

- Нам немає про що говорити.

Вона продовжувала йти у бік озера.

- Стривай кажу. - Схопивши її за руку, повернув обличчям до себя.

- Я її не запрошував. Це знову все витівки мами.

- Майкл мені байдуже. – Вона тяжко видихая. – Мене не стосуються твої відносини з жінками.

- У мене не має відносин з іншими жінками. Лізі я… думав про нас і…

Дівчина так швидко відпрянула, що навіть не встиг якось відреагувати.

- Майкл, я тебе не розумію…. Просто, просто ти спочатку стверджуєш, що між вами нічого немає, а потім мило сидиш з цією за столом і посміхаєшся. А потім біжиш за мною. Я не можу тебе зрозуміти. Чого ти хочеш від мене?

- Я хочу тебе. - Одним рухом, притиснув таке бажане тіло до свого, і вп'явся в її губи пристрасним поцілунком.

Але мені не відповіли. Та мені не просто не відповіли, мене відштовхнули убік і зарядили такого ляпаса, що мені аж вуха заклало. У голові стояв брязкіт, а перед очима картина, як моя Лізі, швидко від мене віддаляється.

Ну, що ж, я заслужив.

***

Ніч пройшла не краще ніж попередній день. Соня, не знайшовши мене в ресторані, приперлася чатувати біля мого будиночка.

Добре, що я помітив її раніше, ніж вона мене. Так що довелося півночі сидіти з вимкненим світлом і замкненими дверима, створюючи видимість, що «нікого немає вдома».

Але треба віддати і Соні належне. Терпіння в неї залізне, бо покинула вона свою позицыю на початку третьої ночі.

А я, через неї, не мав можливості покинути свій притулок і піти на пошуки Лізі. Бо в неї в будиночку світло теж не спалахнуло. Або, вона теж створювала видимість «нікого немає вдома» Або, варіант який мене зовсім не влаштовував, що вона взагалі додому не поверталася. В такому разі де, а головне з ким вона провела цю ніч?

***

Другий день відпочинку розпочався досить дивно.

Лізі мені посміхалася і навіть відпускала жарти. Я взагалі не міг збагнути, що з нею відбувається? Та й хто може зрозуміти цих жінок?

- Доброго ранку милий. Чому такий смурний, що не виспався?

Коли, вона промовила мені це на вухо, щоб навколишні нас випадково не почули. Моєю шкірою пройшовся табун мурашок. Та, що там приховувати, почував себе, як школярка на випускному, від кожного її дотику та пристрасного погляду, я червонів і здригався.

Але я все не розумів. Що за гру вона затіяла?

Цілий день Елізабет від мене не відходила. Хоча ще вчора шарахалася наче від прокаженого. На змагання з перетягування каната пішла до моєї команди, екскурсія на човнах і лісом теж не стала винятком. Та, навіть намет поставила поруч із моїм. І весь цей час не забувала воркувати немов та березнева кішечка.

Соні це явно не подобалося. Та в свою чергу відпускала гидкі й непристойні висловлювання у бік Лізи. І всі мої погрози, вимити її брудний рот з милом не призвели до очікуваного успіху.

Відчуваю, назріває вибух атомної бомби в обличчях цих фурій. Будуть постраждали. В моєму обличчі так точно.

- Майкл, любий допоможи мені поставити намет, а та я сама не впораюся. Ну ось, чорт, ніготь зламала. - Соня весь час, що не лаялася з Лізі канючила.

- Так милий, допоможи звичайно. А то, доведеться жінці на вулиці ночувати, а на ній стільки брязкальців, що дивишся і сороки вкрадуть. - Лізі чепляла ту у відповідь.

- Заздри мовчки, дура. Всі ці як ти висловилася брязкальця стоять цілу купу грошей. Та, що там казати. Тобі таких явно не бачити.

- Ой, та що ти, прямо-таки купу? І що, мені тепер із захоплення кричати? – Фиркнула та. – Мушу тебе засмутити. Від цього ти не станеш менше схожа на пуголо городнє.

– Це я пугало? – Кричала Соня на увесь ліс.

Елізабет демонстративно покрутилася в різні боки.

- А ти що бачиш тут когось поруч із купою біжутерії на тілі. Та я взагалі дивуюсь як ти наш човен на дно не потягнула з такою-то зайвою вагою?

- Щооо? Ти що це мене обізвала жирною?

- О, я так дивлюся інтелектом ти теж не вийшла? Я говорила про вагу всієї тієї нісенітниці, що ти на себе начепила, а не про вагу твоєї дупи. Хоча… - Елізабет схилила голову на бік, придивляючись, -  Над вагою все х слід попрацювати

-Та як ти смієш? – Соня, волала на весь ліс. Не хвилюясь як вона наразі виглядае перед моїми працівниками.