Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Дізнавач, Маргарита Михайлівна Хемлін 📚 - Українською

Читати книгу - "Дізнавач, Маргарита Михайлівна Хемлін"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Дізнавач" автора Маргарита Михайлівна Хемлін. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 24 25 26 ... 87
Перейти на сторінку:
У тебе старші все одно ножик заберуть, а від грошей користь». Він гроші взяв. Ніж віддав. Вона його у ридикюль поклала.

— Брудний, мокрий — в сумку? У Поліни лакована сумочка. Я бачив. Синя. Не з торбою ж вона вирушила гуляти.

— Лакована. Вона у свій шарфик загорнула. Шарфика не пошкодувала. «Заради Лілечки», — сказала.

— Не пошкодувала, молодець. І що, шарфик змок? Ви бачили, який шарфик став після того, як вона ножа у нього запхала?

— Я на ніж не дивилася. І як вона шарфик загортала — не бачила. Я відвернулася взагалі в інший бік. У мене сльози, якщо розумієте становище моє на ту хвилину. Я знаю, що був шарфик, а потім не стало. Горло відкрите. Я запитала, де шарфик? Поліна сказала, що в нього загорнула ніж.

— Отже як такого ножа ви не бачили? І що він був один до одного з тими, що залишилися в недоторканності Ліліччиними, ви стверджувати не можете?

Євка мовчала. Дивилася за вікно. У неї там бузок. Дуже пахнув. І на столі — ваза з бузком теж. Білим і рожевим.

Щоб відволікти, я зауважив:

— Що ж ви бузок рвете, у вас за вікном цвіте, вистачить надовго, а ви рвете. Не розумію жінок. Поставлять і милуються.

Єва несподівано засміялась:

— Ой, Михайле Івановичу, правильно про вас Поліна Львівна натякала, що ви на жінок дієте. Не ображайтеся. Ви дуже симпатичний.

Я тільки запитав:

— Із Хробаком у вас серйозно?

Єва солідно відповіла:

— Звичайно. Я не яка-небудь. Дуже серйозно. Тарасику потрібна мати. А я — чим не мати? Може, своїх народжу. Лілька дітей не любила. А я люблю.

Поцікавився щодо Малки.

На що отримав роз’яснення: Малка в Острі при Довиді. Євка їм поступилася своєю халупою, там вони і живуть: Довид, Зусель, діти і Малка.

Я швидко зреагував:

— Поліна Львівна, здається, сподівається з Довидом своє подальше життя влаштувати? У неї житлові умови кращі. Візьме Довида у прийми. Даремно він поквапився гутінську і свою хату за тьху сплавити. Статки у нього тоді такі були. Будьмо відверті. Хоч, напевно, копійку має. Дядько беручкий. А Малка, може, і за Зуселя піде у вашій остерській хаті на волі. У вас тепер і тут житло, і в Острі. Заможна наречена. Добре. Га?

Євка серйозно відповіла:

— Так, добре. Вдало вийшло.

Під час нашої бесіди Євка сиділа за круглим столом. Обпершись на край, відштовхувалася, всіляко совалася на місці. Особливо розгладжувала скатертину плетену. Відтягувала кінці вниз. Я навіть подивився, трошки всередину погляд запустив, — раптом щось під столом ховає? Нічого.

Стіл точно з мого сну про Лілію Горобчик.

Я йшов від Євки і думав. Що цей захід мені дав? Багато чого дав.

Фактично ножа Євка не бачила. Зі слів Поліни вона його ніби впізнала. Тим більше крізь сльози і так далі. Але міг бути також сторонній ніж. Це поширений спосіб у разі необхідності дурити голову. Поліна могла будь-який ножик узяти й підкинути хлопцям під ноги, звернути їхню увагу, щоб вони його нібито особисто знайшли. Потім його видурила у малого Хробака, і нагору, до Євки, підвелася, маючи в сумочці цей фіктивний ніж. Показувати Євці вона його насправді й не збиралася. Наплела б сім мішків гречаної вовни, а не показала. А Євка в голові б у себе закарбувала, що бачила. Звісна річ. Але, може, у Поліни й був справжній ніж у сумочці. Заздалегідь покладений.

Тут питання її кмітливості.

Поліна наперед не знала, що зустріне хлопців біля води. З іншого боку, де хлопцям крутитися в розлив, як не біля Стрижня?

Ножі, які знайшли у постраждалої, були ретельно перераховані й обміряні. І в протоколі записано. Ось в чому річ. А Поліна натякає, що ніж у неї той, з хати Горобчик. Причому з підтвердженням майстра. Звідки вона його взяла? Виходить, у річці справді був потрібний ніж, і він справді трапився під ноги Хробаченкові. Тієї самої хвилини, як Поліна з Євою прогулювалися попідруки нагорі Білим мостом.

Ну, не буває такого. Не буває.

Чи все-таки у Поліни не той? Чи той? Але вона взяла його саме з місця вбивства. І тимчасово ховала у себе. А тут і видала відомості. Рівно майже через рік. Паскуда така.

Я негайно повернувся до Євки. Переглянути ножі.

Хвіртка виявилася зачинена зсередини. Я грюкав, гукав, щоб Євка пустила.

У відповідь — ані звуку.

Обійшов хату з тилу. Постукав у віконце. Одне, що в кімнаті, укрите бузком, відчинене.

Я подав голос:

— Єво, відчиняйте, я до вас як міліціонер звертаюся. Терміново треба.

Ніхто нічим не відповів.

Я переліз через підвіконня. На кухні довго і без страху нишпорив по шухлядах. Між іншим, пам’ятав, де тоді знайшли ножі. Жодного ножа, схожого на ті, які я пам’ятав: великі, важкі, надійні. Жодного схожого ножа не знайшов. Нові — лежали. Ручки жовтенькі блищали. Дерево гарне. А сталь так собі. Переклепана з раннього чогось. Помацав пальцем — наточені добре. Так тільки майстер точити вміє. Баба не зробить таку роботу в хатніх умовах. Новенькі ножі.

Я впевнено розташувався на табуреті в кутку — чекати. Якщо хвіртка зсередини на засуві, якщо вікно відчинене, отже, вибігла задами на хвилинку. З’явиться — я її спитаю по-доброму про ріжучо-колючі предмети.

Хвилин за п’ять чую — двері відчиняються, в хату хтось входить. Зі сміхом причому.

Упізнаю голос Євки. І чоловічий. Трохи знайомий.

Євка каже:

— І уявляєш, він мене сюди мордувати прийшов. Просто мордує і мордує. А я ж бачу, безсоромними очима мене їсть. І під стіл подивився. Знаю я, як мужики під стіл дивляться. На колінця мої дивився. Сергію, ну який нахаба! Думає, якщо я незаміжня і приваблива, то всім можна на мої колінця дивитися.

Чоловік голосно зареготав:

— Xa-xa-xa!

Єва торохтіла:

— Він змотався, то я до тебе. Висловити обурення. Заодно запросити.

1 ... 24 25 26 ... 87
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дізнавач, Маргарита Михайлівна Хемлін», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дізнавач, Маргарита Михайлівна Хемлін"