Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Розплата, Дмитро Олексійович Міщенко 📚 - Українською

Читати книгу - "Розплата, Дмитро Олексійович Міщенко"

1 373
0
14.02.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Розплата" автора Дмитро Олексійович Міщенко. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 24 25 26 ... 123
Перейти на сторінку:
зараз уже рихтувати сольство. Ано. Наміри в тиверців правдиві і чисті, а боги не можуть противитися таким. Коли навіть станеться найгірше — авари возбуяють з його появою гнівом і помстяться за своє сольство саме на ньому, Світозарові, жертва та не буде марною. Тиверські вої теж возбуяють гнівом і подвоять у січі з ними свою ратну силу, а подвоєна сила кожного воя — то подвоєна рать, а подвоєну рать хай спробують подолати обри.

Поява тиверських нарочитих з білим полотнищем на сулиці була, певно, великою несподіванкою для обрів, і не лише для тих, які перші побачили ту несподівану кавалькаду, а й для привідців: тримали та й тримали в себе посланців тиверського князя, гадаючи, видно, як бути з ними. Десь аж надвечір надумались-таки й одпустили з миром, а одпускаючи сказали: «Гнів наш на антів надто великий, щоб можна було погасити його словом. Те спроможна зробити лиш їхня кров. Та хай буде й так: розмову меча з мечем започаткують перетрактації. Присилайте слів».

Обіцянка не з ліпших. Схоже, що обри справді затялися і не вдовольняться тією кров’ю, що мали у січі з дулібами. Одначе й оступатися вже пізно. Перетрактації, вважай, започаткувалися, лишається одне: шукати чогось такого, що пригасило б гнів супостата, упокорило його злі наміри. А що може бути ліпшого в таких оказіях за довіру? Тож і обрав її яко надійну бронь: сам їхав без меча та сулиці і супровід узяв лише з двох мужів та тлумача. Дивіться, мовляв, і знайте, з відкритим серцем іду до вас.

Без тлумача міг би й обійтися. Обертався ж свого часу між аварів, і здатний порозумітися з ними, та не хотів, аби його обізнаність із їхньою мовою нагадала котромусь, що це і є той ескулап, котрий учинив ворохобню між бранців. Добре, коли возбуяють повагою до такого, яко до багатура, а коли ні?

Одначе все йшло як слід. Авари не являли великої прихильності до антського сла, одначе не являли й гніву.

— Привідцям аварської раті, гадаю, сказали вже, хто я і чому об’явився у їхньому таборі.

— Так, нарочиті повідали.

— Хотів би знати також, з ким веду сольські перетрактації.

— Я — стольник і перший радник у каганаті, це — син Баянів і привідця тьми Дандал, це, — показав на інших трьох, — радники й терхани.

«Хакан-бега немає, значить. Це, може, й на ліпше. Коли із стольником та радниками не знайду спільної мови, поведу перетрактації з самим хакан-бегом і виграю час».

— Поява аварських турм у землі Трояновій спричинилася до розбрату і січі між аварами та дулібами. Нині ж авари підійшли до Тиверської землі і погрожують їй тим же. Князь Тивері Радим і його мужі хотіли б знати, чим завинив перед вами люд наш, земля наша, за що уготована їм така зла доля?

— Ніби князь і його мужі не відають?

— Бо таки ні.

Таргіт поглянув у той бік, де сидів Дандал, затим туди, де радні.

— Анти потоптали усталені між людом ойкумени[32] покони — потяли наше сольство до них і серед усіх — найусолодженішого кагановому серцю сина Ікунімона. Чи сол тиверський відає, що та татьба і нечувана згуба забрала від нас найдостойнішого з усіх достойних мужа і привідцю на аварах — Баяна? Він помер тієї самої миті, як почув про свою найбільшу, що мав колись, втрату. Такого, стольнику, не прощають. За таке Антія має розплатитися кров’ю, і такою, якої вона досі, може, й не проливала.

— Я співчуваю вам і всім родам аварським. То справді невимовна втрата. Каган Баян знаний був на всю ойкумену яко неперевершений муж ратний. Та будьмо справедливі, достойні. Адже Тивер і люд її нічим не завинили в цім чорнім ділі. Коли вже ви прийшли з таким наміром — карати нас, і великою карою, давайте спершу удостовіримося, хто винен у погромі вашого сольства.

— Княжич гадає, що про це можна удостовіритись?

— Є ж ваші люди, котрі бачили, очевидно, хто, де і як погромив, є наші.

— Істину визначить тепер тільки меч.

— А коли спробувати все-таки? В ім’я миру між родами нашими, в ім’я того, щоб даремно не лилася кров.

— Ні і ні. Турми перейшли через Карпати, їх не зупинити вже.

Що вдієш з такими? Бігме, націлилися перечити — і тільки.

— Ну, гаразд, — надумався Світозар і підступив до аварів з іншого боку. — Нехай важко удостовіритися зараз, хто потяв Калегула, хто — усе сольство. Одначе ви, як і ті з ваших, що були присутні при суперечці в наметі князя Келагаста, не можуть сказати, що потяли тиверці. Розшукайте уцілілих із того сольства та запитайте, вони підтвердять інше: саме тиверський князь перечив Келагастові і ставав на захист аварського сольства. Пощо ж має бути тепер покараний він і люд його?

— Бажання заступитися — ще не заступництво. Було б ліпше, коли б не пролилася кров.

— Свого часу наша кров також, пролилася в аварському наметі і так само, як і ваша, безневинно. Люд Антії не помщався за те. Він розумів: нерозважний вчинок одного не може бути карою для всіх. Якщо цього нерозважного вчинку допустився Келагаст, то він покараний уже за це. І він, і люд його. Звертаюся до вашого розуму і вашого серця, мужі достойні, як і до розуму та серця привідці вашого: доста крові. Одне, коли вона пролита з чиєїсь вини, і зовсім інше, коли пролита безневинно. За цю кров теж доведеться розплачуватись, і дорогою ціною. Збагніть, ми погубимо роди свої. Сусіди скористаються тим і приберуть до рук як нашу, так і вашу землю. Чи сини гір і степу — авари — можуть не втямити цього і дійти до цього? Чи не ліпше буде, коли житимуть у мирі з антами, такими ж вільнолюбними і нікому не підвладними, як і вони?

Таргіт засовався. Видно було, хоче сказати щось і не збереться з думкою. Зрештою став перемовлятися з радними.

— Ми маємо обміркувати те, що сказав нам сол землі Тиверської, — була відповідь. — Речницю свою висловимо завтра, о цій же порі.

Небагато віз Світозар у табір брата свого, всього лиш надію на завтра. Проте і вона виявилася маревом. Обри сказали, зустрівши:

— Тиверці і дуліби завжди і в усьому були єдині. Тож і за злочин дулібів мають відповідати купно з дулібами.

1 ... 24 25 26 ... 123
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Розплата, Дмитро Олексійович Міщенко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Розплата, Дмитро Олексійович Міщенко"