Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Щоденник Іноземця, Владислав Вікторович Манжара 📚 - Українською

Читати книгу - "Щоденник Іноземця, Владислав Вікторович Манжара"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Щоденник Іноземця" автора Владислав Вікторович Манжара. Жанр книги: 💙 Фантастика / 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 24 25 26 ... 31
Перейти на сторінку:
рухаючись і дивилась мені просто в очі. Я підніс руки до її обличчя і завів їх за її шию. Взяв за накидку і обігнув її. Потів надів їй маску, яка захищає обличчя. В комплекті її костюму йшли спеціальні окуляри, які захищали очі від снігу. Я дістав їх з її кишені і показав, як ними користуватись. Вони вішались на перенісся і після того, як їх відпускаєш, як би прилипали до шкіри навколо очей. Не найдосконаліший захист, адже відкритою залишалась шкіра обличчя вище маски. Але в мене й такого не було.

Місцевість, де ми сіли, була недалеко від підніжжя гори. Все було вкрито хвойним лісом та запорошено снігом. Вовк залишивсь за охоронця. Ми з Вѣданою мали пройти версту туди і версту назад. Ліс виявивсь не дуже густий. Йти було легко. Тим паче в порівнянні з тими маршрутами, якими ми йшли раніше. Керуючись ворожими картами з вімани ми швидко дійшли до Врат Междумір’я. Принаймні до місця, де вони мали б бути. Ми стояли на краю підвищення та дивились в сторону Врат. Але нічого такого не було видно.

– 

Не розумію. За мапами це має бути десь тут. Трошки далі, але ми б мали побачити щось. А тут лише камені. – Я був розгублений.

– 

Може пройдемо далі. Може він за тією горою.

– 

Треба подумати.

Я почав роздивлятись місцевість і порівнювати її з мапою. За всіма признаками Врата мали бути вже в зоні видимості. І тут до мене дійшло. Вони можуть бути сховані від сторонніх очей. Підземний комплекс з обслуговування Врат, для міжземних подорожей. Десь має бути вхід.

В цей момент Я почув наближення небесної небесної колісниці. «Лягай!» сказав Я. Ми залягли і трохи вкопались в сніг. Костюми добре захищали нас від втрати тепла. Я дістав бінокль і почав спостерігати.

Вімана не заставила себе чекати. Вона пролетіла повз нас і, трохи скинувши швидкість, пролетіла прямо через скелю. В Вѣдани обличчя нагадувало взірець здивування. Я ж одразу зрозумів, що це високоякісна омана. Ще й достатньо велика, щоб приховати вхід до ангару.

За допомогою бінокля можна визначити межі входу. А саме в цьому мені допоможе далекомір. Він проходить через завісу і визначає відстань до твердого предмету. Тобто на різкому перепаді відстані Я поставив дві мітки. В ширину прохід був з десять аршинів, не менше. В висоту на три, може чотири, більше. Достатньо великий, щоб пробратись. Але не відомо, що знаходиться по ту сторону завіси. Це мене непокоїло найбільше.

– 

Куди він зник? Чому він не розлетівся на друски? – Вѣдана й досі дивувалась, як це.

– 

Це завіса. Кристал на зразок мого в наручі, можливо кілька, виводять зображення гори. Але зображення якісніше, ніж в мене. Ми бачимо камені, а насправді там пусто. Тепер треба думати, що робити далі. Пробиратись через неї зараз, але Я не знаю, що може бути за завісою. Або можна почекати. Може ще щось придумається.

– 

Я точно не знаю. Тобі вирішувати. Для мене це все таке дивне, а для тебе таке буденне. – Буденне. Я хотів сказати, що деякі речі для мене вже застаріли, але для неї і це занадто. Не став зворушувати її ще більше. Всі знали, що сірі майже нічого не розробляють самі. Лише крадуть наші технології. І хоча їх обладнання уступає нашому, та їх основна перевага в чисельності. Вони розмножуються швидше за людей. Поки що ми не знаємо, як саме їм це вдається. Мало коли вдавалось захопити одного живим. Але цікавий факт. Всі чоловіки, які зустрічалися мені в бою, були приблизного одного віку. Можливо в них існує якийсь відбір. Ці залишаються вдома і займаються постачанням, а інші воюють. Але це лише мої здогадки.

– 

Пішли назад. Можливо в базі даних є ще якась інформація, яку Я упустив.

Повернувшись на віману Я негайно почав передивлятись документацію. З записів Я дізнавсь, що ці троє загиблих були відправленні на розвідку. Першочергові цілі були поселення з жителями. Але вони так і не долетіли до місця.

Один з членів екіпажу мав звичку записувати важливу інформацію. Так там були записані якийсь набір слів. Я зробив висновок, що то були паролі. Останній був «море успіху». Ім’я того, хто це записував мені виявилось дивним. Фог Різ. Ніколи не чув таких імен. Та й їхній глибинний смисл був якоюсь нісенітницею. Суть дехто говорящий, Сила космосу і землі. Це найбільш логічне значення цих імен, виходячи з образних значень цих букв. Та все ж вони якось не в’яжуться. Трішки заглибившись в записи Я знайшов ім’я ще одного члену екіпажу. Фод Різ. Схоже вони були родичами. Та імені третього ніде не було.

Доки Я перечитував звіти Вѣдана розважала Вовка. Він вже підпускав її до себе так же як і мене. Спостерігаючи за тим, як хижак підпустив до себе чужинця в мене в голові виник дуже цікавий і ризикований план.

– 

Вѣдано, іди сюди. Я знаю, що ми зробимо. Ми проникнемо до Врат на цій вімані. Це ж було очевидно з вже давно. Вона з цієї бази, тому ми зможемо залетіти не викликавши підозри. Потрібно лише замаскувати наші обличчя і ми зможемо вільно пересуватись по комплексу.

– 

Ти думаєш в нас вийде.

– 

Звичайно. Ми залетимо туди, розвідаємо де тримають полонених та визволимо їх. Все просто.

– 

Я, чомусь, не впевнена шо все буде так просто. Я не готувалась до такого ніколи.

– 

Я теж ніколи не робив такого, але це найпростіший спосіб. Пробиратись через десятки охоронців непоміченим буде складніше. Ти можеш зостатись на Вімані, якщо хочеш. Тоді тобі треба буде під’єднатись до мережі комплексу. Це не викличе підозр. Так ти зможеш знайти детальний план та керувати мною.

– 

Я не зможу. Я такого ніколи не робила.

– 

Зможеш. Керування інтуїтивне. Навіть діти з ним справляються, провівши кілька годин за пультом. В тебе ще є час потренуватись.

– 

Ти правда думаєш, що Я зможу? – Вѣдана дивилась на мене не впевненим поглядом. Я вирішив її підбадьорити.

– 

Звичайно зможеш. Я вірю в твої здібності.

– 

Дякую. Я негайно почну тренуватись. – Вона стала до пульту. Проглянувши кілка секунд на його прибори, Вѣдана обернулась до мене. – А, з чого почати?

– 

Почни з прочитання документів. – З посмішкою Я підійшов до неї. Накривши її руку своєю, Я показав як переміщатись між даними та продивлятись їх. Це викликало в

1 ... 24 25 26 ... 31
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Щоденник Іноземця, Владислав Вікторович Манжара», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Щоденник Іноземця, Владислав Вікторович Манжара"