Читати книгу - "Щоденник Іноземця, Владислав Вікторович Манжара"

Наступні кілька годин вона провела тренуючись управлятись з хитрим сплетінням кристалів і провідників. Після цих тренувань вона легко орієнтувалась в середовищі даних та вміла працювати з картами. Могла вийти на зв’язок зі мною, та змінити частоту передачі. Я розсудив, що цих знань їй вистачить, для виконання поставлених перед нею завдань.

Я ж детальніше вивчив записи про самі врата, які були доступні на колісниці. Знайшов ім’я третього. Фое Різ. Знову те ж прізвище. Ім’я відрізнялось на одну буква. До мене дійшло. Вони використовують не словесні імена а цифрові, та чомусь не позначають що це цифра, чи порядковий номер. Цікаво з чим це зв’зано, та зараз не до цього. Шкода, що про цілі викрадення людей нічого не йшлося в записах.

Отже, прийшла пора починати. Хоча Я заспокоював Вѣдану, та все ж декілька разів промайнула думка, що це самогубне завдання, з якого ми можемо не повернутись.

– 

Нам потрібно замаскуватись. Треба знайти якісь фарби, чи щось таке. Пошукай на складі. Потрібно робити нашу шкіру сірішаю.

– 

Для чого? – Напевно, Вѣдана ніколи не бачила сірих зблизька.

– 

Як гадаєш, чому їх прозвали саме сірими? В них шкіра чи то сіра, чи то просто більш бліда. Це пов’язано з їхньою будовою. Вони є піщаними організмами, в той час, як в основі нашого організму лежить інший елемент.

– 

Я тебе не зрозуміла.

– 

Ти коли небудь бачила вугілля? Така земля, яка добре горить.

– 

Бачила.

– 

Все в природі має свою структуру. Ця структура складається з елементів. Їх не можна побачити неозброєним оком. При більш детальному вивченню елементів, з яких складається світ, наші вчені пришли до висновку, що організм людський за своєю структурою дуже нагадує це вугілля. Більше того, дерева та тварини в своїй структурі мають саме цей елемент. Але не всі. Є різноманітні форми життя, які мають в своїй структурі інші елементи. Сірі в їх числі.

– 

Трохи не вкладається в голові, але стало ясніше. Піду пошукаю щось.

Вімана летіла низько. Я перевів її в ручне керування. Ми вже підлітали до місця. На своєму екрані Я позначив межі входу. Якщо промажу, то операція буде провалена ще до початку. Хтось з командування почали намагатись вийти на зв’язок. Я навмисне перепрограмував передатчик, щоб його сигнал був викривлений, але до прилади показували що все гаразд. Це створить ефект, наче в нас вийшов з ладу передавач, і ми не могли зв’язатись раніше. Я відповів на запит зв’язку.

– 

Це командний пункт ангару Врат. Ми розпізнали ваш корабель. Де вас носило! – Я промовчав. – Це командний пункт ангару Врат. Борт два, чотири, два. Назвіть пароль. Як чути?

Думки зароїлися в мене в голові. Треба щось відповісти, а то все марно буде. Я згадав слова, які читав раніше.

– 

Пароль: Море Успіху Чую вас. Але погано. Буревій пошкодив наш передавач. Ми не могли вийти на зв’язок раніше.

– 

Вас зрозумів. Неполадки чути і зараз. – Мій план спрацював. То справді був пароль. – По прибуттю вишлемо ремонтну бригаду. – Вони можуть викрити Вѣдану і Вовка. Ні.

– 

Неполадки не великі. Ми можемо обійтись своїми силами.

– 

Ви впевнені?

– 

Так, без проблем. Ми б раніше усунули неполадку, але запасної деталі не було.

– 

Добре. Підійдете на склад і отримаєте, те що вам треба. Добре коли команда сама все лагодить. З поверненням.

Все пройшло як найкраще. Вѣдана знайшла фарбу для обшивки. Вона сірого кольору. Я добре намазав нею обличчя. З моєї точки зору, Я не відрізнявсь від ворогів.

Пройшовши завісу ми потрапили в коридор, який поступово спускався в низ. Коридор привів мене в величезний ангар, де стояло не менше сотні віман. Навколо деяких метушились сірі. Більш за все, готувались до вильоту

Я летів повільно. Треба було десь приземлитись. Але судячи написів над апаратами, за кожним закріплене місце. А Я цього місця не знав. Це було для мене випробування. І тут Я побачив цей натбис БДБ. Я зрозумів, це воно. Я сів на це місце. На моє щастя нікого поряд не було.

Я пішов до виходу а Вѣдана зайняла моє місце. Я попросив вовка приглянути, щоб Вѣдану ніхто не потурбував. Він з розумінням подививсь на мене і сів біля входу в кімнату з панеллю. В знак вдячності Я погладив його

Колісниця сама під’єдналась до мережі комплексу і тим самим відкрила нам очі. Моя провідниця одразу ж почала шукати плани комплексу. Я ж, щоб не викликати великою підозри, вийшов з колісниці та почав її оглядати.

– 

Знайшла план. Що робити далі? – прошепотіла Вѣдана.

– 

Можеш не шепотіти. Вони нас не чують. Я налаштував наш зв’язок на захищену частоту. Далі шукай згадки про нещодавні поповнення людей. Десь повинно записуватись їх місцезнаходження.

– 

Зараз знайду.

Поки вона шукала інформацію, Я вирішив оглянути тут усе. Найперше, що Я помітив це ще один коридор. Я попрямував туди. Ідучи вільно, але оминаючи прямого контакту з представниками іншого виду.

З далеку Я і був схожий на них, але в близькому спілкування мій грим міг не спрацювати. Сам ангар був велетенський. Я йшов до коридору частей сім. Коридор не прикривала ніяка брама. Він поступово повертав вправо. Пройшовшись по ньому Я побачив ЇХ. Ті самі Врата Междумір’я, про які дізнався в піраміді. Вони повністю працювали. Це було дивовижно. Велетенська брама, через яку міг запроста пройти невеликий транспорт. Не кажучи вже про людей з припасами. Точніше сірих, які передавали через них якийсь вантаж.

Самі Врата представляли з себе коло, в кому, не наче в кривому дзеркалі, відображалось все, що по ту сторону. А по іншу сторону була така ж база, як і ця. От тільки де вона була, це вже було цікаво.

– 

Я знайшла ще щось. Вони будують базу на Місці.

– 

На Місяці! – Не повірив Я.

– 

Не те щоб будують. Відновлюють.

– 

Перешли мені те, що ти знайшла. – Вѣдана швидко переслала мені знайдені матеріали. В них значилось, з самого початку база була на луні Фата. Звідти вони періодично вторгались на Землю Мідгард. Вони зустрічали більш підготовлені сили Атлантів, які витісняли їх назад. В прагненні знищити загрозу раз і назавжди, атланти використали заборонену зброю. Вона спрацювала більш ніж треба. Фата розлетілась на частини.

Після руйнування Луни Фати сірі, що мали щастя вижити, перебрались на Мідгард. Але з настанням похолодання, їм все важче