Читати книгу - "Не гальмуючи. В полюванні на тебе, Єва Райн"

Ніка швидко зібралась з думками. Доки Ед спостерігав за нею, оглянула кожен закуток, зазирнула в кожну шпарину. 

– Що? – сердито фиркнула, зустрівши погляд Еда. 

– Ти любиш свою роботу. 

– Відкрив Америку! 

– Приємно бачити, що хтось може любити це лайно! 

– Я хочу вірити, що роблю світ кращим. І чистішим… 

– Мило. І наївно. Щось знайшла? 

– Минув майже місяць. Тут були слідчі. Вбивця теж міг навідатись і прибрати. Але мене дивує, чому інші вбивства зовсім близько, але не тут? 

– Про це я хотів з тобою поговорити. Дивись! – просто по шарові пилу на столі Ед поставив крапку пальцем в перчатці. – Це – будиночок! Ідемо далі! – відступив убік і поставив ще крапку. І ще одну. 

– Відрізок. Маршрут вбивств? 

– Саме так. Три місця злочину. А тепер четверте – поставив точку з іншого боку і лінією з'єднав всі. Відрізок вийшов з кутом. – А це – останнє місце. Воно по іншу сторону чомусь. 

– Ед, – Ніка дістала телефон та сфотографувала малюнок на столі. – Злочинів було 5, а не 4. 

– 4. 

– Але одна жертва жива, в комі, і…

– Вона вийшла з коми вчора. 

– Що?! 

– Вибач, але тебе хтось добряче підставляє, Ласко! Відділок не дає тобі інформації, хоче, щоб ти тут нічого не знайшла? 

– Але звідки про це знаєш ти? – Ніка рефлекторно підняла руки долонями до Еда. – Це неймовірно! Я здаюсь! Чесно! 

– Не поспішай, ми про це поговоримо окремо. Так от, в нашого виродка жертви не виживають. Це раз. Дівчина впізнала свого нападника – це два. Він її колишній, що хотів замаскувати все під серію. В нього алібі на всі інші вбивства це три. 

– Чорт! – Ніка розсерджено підфутболила ящик з пивними бляшанками. Ті сердито задзвеніли, кілька з них випали з ящика. 

– Треба було, мабуть, тебе підготовити. Не дуже приємно дізнаватись таке про колег. 

– Не треба! І так, я дуже зла зараз. 

– Розумію. Але ти мені подобаєшся такою. Тобі личить. 

– Іди ти! Знайшов час жартува… – Ніка різко замовкла й швидко присіла над ящиком. 

– Ти чого? Знайшла залишки смачненького пива? – та посмішка Еда швидко зникла з обличчя, як тільки Ніка дістала те, що привабило її погляд – маленьку голочку. І як тільки помітила її там?

– Що це? – Ед підійшов ближче, намагаючись в світлі брудної лампи розгледіти знахідку. 

– Голка. 

– Схоже на голку для тату-машинки. Тільки чому вона тебе так зацікавила?

– Бо це не для тату-машинки. Це – для машинки, за допомогою якої роблять перманентний макіяж. Багато знаєш байкерів з пудровими брівками? – задоволено фиркнула, мов дійсно рада гарному полюванню ласка. 

– На щастя ні одного. Ти впевнена? 

– Так! Я собі щороку роблю… А, не важливо! Моя подруга майстер перманентного мейку. 

– Думаєш, це нам щось дасть? 

– Не знаю. А найсумніше те, що я тепер не знаю, чи можу вірити своїм. 

– Знайоме гірке відчуття. 

– Ага. Але дякую тобі, Еде!

– Зараз почервонію! Поїхали звідси, не хочу здибатись тут з п’яними "Акулами" і їх дівками. 

Дорога до “У Старого Вовка” пролетіла швидко. купа думок, серед яких і досить гіркі про відділок і колег, завадили Ніці насолодитись поїздкою. Однак, відвертість Еда вона оцінила. 

“Мінус один підозрюваний і плюс купа нових питань” – резюмувала вона, засинаючи. Ранок обіцяв бути дієвим і продуктивним. Та, хоч на кілька питань відповіді дати.