Читати книгу - "Стосунки на годину і більше, Емілія Дзвінко"

Кирило

Є такі періоди в житті, коли все працює проти тебе і нічого не залишається як отримувати по пиці чергові ляпаси від долі. Такий час треба перебути, стриматися і йти далі з піднятою головою. Але я спробував протестувати — показати колишній, що в мене все прекрасно, що я радію і живу далі без неї. Щасливий з іншою.  Це неспрацювало, бо як тільки побачив Вікторію за піаніно, то пропав, зрозумів, що вся моя вигадка розсипалася як піщаний замок. Коли вона грала, я не міг відвести погляду. Красива, талановита і не моя. Мозок розуміє, а серце відмовляється вірити. Присутність Лео на концерті і після не врятувала мене, а навпаки, створила ще більше проблем. Коли поруч Вікторія, то я забуваю про існування інших жінок. Так було завжди і нічого не змінилося, навіть після її одруження. 

Я сподівався, що Вікторія з Артемом не затримуються довго в Україні і поїдуть собі до Італії максимум за місяць. Але я помилився. Вони повернулися назавжди. Не знаю всіх причин, але точно можу сказати, що вони тепер часто мулятимуть мені своїм щастям перед очима. Цікаво чи надовго мене вистачить, щоб не зірватися і не влаштувати нарешті їм обидвом армагедон. Я ж так і досі не знаю, чому тоді ні з того ні з сього, Вікторія, яка з її слів шалено мене кохала обрала Артема? Хіба почуття так швидко проходять? Було б дорбе якби так, але ж ні! Мої до неї ще це досі зайвою вагою сидять в серці. 

Коли я з’явився на концерті разом з Лео, то якось не подумав про те, що ми разом в публічному місці де можуть бути журналісти, мої ділові партнери та знайомі. Так прагнув виглядати щасливими перед Вікторією та Артемом, що абсолютно вимкнув логіку і не передбачив можливі наслідки, які прямо зараз просочуються наповерхню. 

— Кіре, я ж казав, що це твоя блондинка, а ти мені не вірив! — Артем задоволено плескає мене по плечі, ніби тільки що розгадав надскладну загадку. 

Я певна річ знав, що це Лео, впізнав її одразу коли дівчина зайшла в ресторан, але до останнього сподівався, що Артем не помітить її і мені не доведеться викручуватися і придумувати чергову брехню про те, чому моя дівчина ходить у ресторани з іншим хлопцем, який явно на неї має плани. Таке одразу помічаєш. Я злився на себе, бо сам втягнувся в цю, як виявилося, безкінечну історію з брехні, де одна вигадка породжує іншу і пішло-поїхало. Злився на Лео, бо дівчина саме сьогодні з’явилася тут. Чому не в інший день чи в іншому місці? Але сталося як сталося, і зараз ми обидвоє з Лео загнані в глухий кут. Більше я, звісно, але мені хочеться вірити, що Лео попри нашу нетерпимість одне до одного не здасть мене прямо зараз Артему. Я бачу в її погляді стільки різних емоцій, що навіть боюся собі уявити, що відбувається в неї в голові.   

—  Лео, привіт! Дуже радий тебе бачити, — першим з нас вітається Борис. Друг виглядає весело та бадьоро. А мені якось зовсім не до сміху. Артем мовчки спостерігає.

—  Привіт, — розгублено відповідає дівчина, і бігає поглядом між нами всіма. Помітно, що вона нервує. Та я й сам на межі своєї витримки, бо не знаю, що буде далі. Хлопець біля неї зацікавлено нас розглядає, але на щастя мовчить. Значить не бойфренд і то добре, бо лише цього бракувало.

—  Лео, після зустрічі я тебе заберу, —  підходжу до дівчини і легко цілую її в щоку. Я бачу злий вогник в її очах. Але всеодно роблю по-своєму, бо Артем пильно стежить за нами. 

—  А я вже подумав, що ми застали тебе з коханцем і зараз тут буде драма і биття посуди. Хотів би подивитися на таке, —  говорить Артем до Лео. 

—  Арсен, мій друг, тож вибач, що розчарувала, — різко відповідає дівчина і хоче, ще щось сказати, але я її швидко перебиваю, бо хто зна, що вона ляпне.

—  Я чекатиму тебе на дворі, —  кажу Лео. 

—  Кіре, ми ж тільки прийшли! — обурюється Артем. —  Я думав посидимо як раніше, трохи поностальгуємо.

—  Артеме та відпусти ти його, —  вчасно втручається Борис. —  Якщо хочеш сьогодні напитися, то я до твоїх послуг. Кір нехай забирає свою принцесу і везе до замку. Артем лається, але все ж погоджується і вони з Борисом повертаються за наш столик.

—  Що ти собі дозволяєш! —  Лео не заставила себе довго чекати. Вона відчинила двері авто з моєї сторони і почала гамселити мене своїми маленькими кулаками. — Я вже казала, що більше не буду грати в твої ігри і допомагати тобі не буду. То чому ти знову це зробив? Ти хоч уявляєш, як мені соромно перед Арсеном? Хоча, звісно, що ні. Ти тільки про себе думаєш! 

—  Лео, заспокойся! На нас дивляться всі довокла, — прошу дівчину, але вона не вгамовується.

—  Мені байдуже! —  голосніше кричить Лео і знову кидається на мене. —  Я зараз ще й обличчя тобі твоє розцарапаю, може хоч тоді ти від мене відчепишся.

—  На жаль, це не можливо, — я виходжу з авто і згрібаю її в свої обійми. Дівчина продовжує брикатися, але сили не рівні, тож вона просто застигає і дивиться мені в очі. Я роблю те саме. Мені ще не доводилося так зблизька розглядати обличчя Лео, тому я повільно від її очей опускаюся вниз до губ. Хочу їх поцілувати. Лякаюся такого незвичного бажання й одразу відпускаю дівчину. Вона здається вгамувалася. 

— Коли ти нарешті залишеш мене у спокої? — видихає Лео.

— Боюсь, що в мене погані новини, бо не залишу тепер … Принаймні, так швидко як би тобі хотілося. — відповідаю дівчині. —То що поговоримо?

— Моя бабуся завжди казала, що моя звичка допомагати людям до добра не приведе. Ніколи не вірила в це, але тепер розумію, про що вона казала, — зітхає Лео.

Я обходжу авто з іншої сторони і відкриваю для неї дверцята. Дівчина щиро дивується моїй поведінці і продовжує стояти на місці.

— Сідай, підвезу тебе до дому. Заодно й поговоримо. 

— Ого, Кириле, невже я тобі настільки потрібна, що ти навіть відкрив для мене дверцята. Згадав на третій раз, що таке іноді роблять чоловіки? — іронізує Лео, але таки сідає в автівку. Усміхаєтьтся ледь помітно, але я встиг схопити цю емоцію. І вона мене чомусь заспокоїла.