Читати книгу - "Цілитель Азаринту, Рейгар"

Ілея посміхнулася чоловікові. Вона зазначила, що Єва була дуже весела. А кирійський? Здавалося, що Кіріан просто стривожився. Ні краще, ні гірше, ніж зазвичай.

.

Єва підвелася і заговорила так, як ніхто з них раніше не чув.

— Філемоне, любий мій. Я страшенно прошу вибачення за їхнє вбрання, хоча нічого не вдієш. Зараз я приєднався до Долоні, і вони були закріплені за мною. Я зроблю все, що в моїх силах, щоб навчити їх шляхів світу. Не турбуйтеся.

Єва обійшла чоловіка, поки говорила, і підморгнула двом своїм супутникам. Тим часом Філемон розривався між жалем і смутком, дивлячись на гостей.

,

— Гаразд, гаразд. Слідкуйте за мною, будь ласка. Твій звичайний простір? — запитав він, і Єва жестом погодилася.

.

— Він дуже чутливий, — прошепотіла вона Ілеї та Кіріану.

Філемон повів групу нагору, а потім у куток кімнати. Їхній стіл стояв трохи вище за центр кімнати, де не було меблів, хоча Ілея не знала, для чого. Можливо, танцювальний майданчик? Принаймні вони могли бачити всю кімнату і все мистецтво, розкидане навколо неї та на її стінах. Вона змушена була погодитися, що це виглядає гарно.

Як їжа? — запитала вона, дивлячись на Єву, яка перешіптувалася і хихикала з Філемоном.

— Їжа вишукана, мій любий воїне, — сказав Філемон, обернувшись до неї, злегка вклонившись.

.

Я хотів би почати з того, що ви б тоді запропонували. Щоб скуштувати.

.

Тоді з частуванням? — запитав він усю групу.

.

— Так, будь ласка. Трохи віскі та елю, якщо хочете, — сказала Єва, і Філемон кивнув їй.

– .

Ілея вважала це місце трохи порожнім – лише кілька столиків були зайняті. Всі інші відвідувачі були одягнені в щось схоже на добре пошите вбрання і вечеряли у відносній тиші.

?

— Як це місце тримається на плаву? — спитала Ілея, трохи збентежена тим, що робить такий заклад у досить суворому містечку в засніжених горах.

У Долоні є кілька дуже багатих членів, і ті небагато, хто цінує служіння та мистецтво, самі фінансують це місце, - пояснила Єва, відпочиваючи у своєму кріслі.

Що ж, подивимося, як тоді харчуються вельможі. Мені було цікаво...

ДВАНАДЦЯТЬ

Вечеря

?

— Ти один із них? Благодійник цього місця? — спитала Ілея.

.

Я б хотіла бути такою, але зараз я в боргу перед Долонею, - сказала Єва. У мене достатньо заощаджень, щоб побалувати себе тут і там, але, звичайно, недостатньо, щоб профінансувати це місце. Хоча я чув, що Уоллес Урн також часто відвідує його, тому турбуватися нема про що.

?

— Хто це? — спитала Ілея, і Кіріан, здавалося, мав на думці те саме запитання.

— Ти навіть не знаєш Старійшин Тіньової Руки? Ну, він один з них, і він багатий. Не ваш середній рівень достатку.

— Хто інші? — спитав Кіріан.

Єва підняла брову. По-перше, це Адам Стренд. Він керує адміністрацією, багатьма оцінками та створенням команди, і я впевнений, що у нього є й інші обовязки. Далі йде Верена Квіл. Трохи загадки. Вона, імовірно, одна з наймогутніших Тіней. Вона має великий вплив і користується повагою, коли справа доходить до змін у політиці. Вона, мабуть, найважливіший старійшина поряд зі Стрендом, але часто її навіть немає в місті. Я чув, що їй подобається виходити в пустелю наодинці, щоб битися з могутніми монстрами.

Схоже на мій тип, — сказала Ілея з посмішкою.

— Авжеж. Ти справляєш на мене враження як людина, яка занадто любить битися.

.

— Я бачила твою посмішку, — відповіла Ілея, відкинувшись на спинку крісла. Подушки були дуже зручними, мусила вона зізнатися.

. -.

Чесно. Останні два не особливо відомі. Перший – це той, хто називає себе Вбивцею драконів. Досить безглуздо. Всі, кого я знайшов, хто хоч щось знає про неї, могли сказати щось негативне. А останнього звуть Лукас, хоча я не думаю, що він був у Рейвенхоллі роками, можливо, десятиліттями.

.

— Ти знаєш про них досить багато, — сказала Ілея. Гадаю, моя кімната не єдина, куди вона пробралася.

.

Єва лише посміхнулася.

— Як ти думаєш, цей Вбивця драконів убив справжнього дракона? — спитала Ілея.

.

— Я навіть не знаю, що таке дракон насправді, — сказала Єва.

— Л... легенди, — почав Киріан, а потім затулив рота.

.

— Ні, скажи мені, — сказала Ілея. Я хочу знати те, що ви знаєте. Якщо ви згодні з тим, щоб ділитися.

Він ковтнув, потім кивнув. Є... є легендами в А... звідки я родом. Історії про те, що на північ, іноді, прилітають крилаті монстри. Більше, ніж будь-що інше. Летять крізь бурі.

— Там багато монстрів, — категорично сказала Єва.

.

— Здається, ти не особливо зацікавлений, — сказала Ілея. Вона сама нахилилася вперед, коли Кіріан говорив.

.

Єва відкрила рота, але знову закрила його.

Що ч... Ти воював? — спитав Кіріан, глянувши на Ілею. Цього разу він тримав зоровий контакт цілу секунду.

Купа всього. Починали з вовків і селезнів. Назарки. Навіть бачив Василіска. Це було неприємно.

?

— Василіск... І у... Ти вижив? — сказав Кіріан, широко розплющивши очі.

Його наступне запитання перервалося, коли Філемон повернувся, щоб подати напої. Він також поставив перед Ілеєю смішно велику тарілку з невеликою кількістю їжі.

?

Що це має бути? Це має мене наповнити? — подумала Ілея, дивлячись на художньо привабливу картопляну запіканку зі скоринкою сиру зверху та кількома травами, покладеними, ймовірно, дуже трудомістким способом.

.

Вона взяла виделку і зїла половину за один укус. Всі погляди звернулися на неї, коли вона заплющила очі і тихо застогнала. Вона проковтнула і відкинулася на спинку стільця, перш ніж трохи здригнутися.

?

Боже мій, це рай. Що ви зробили з цією їжею? — запитала Ілея у Філемона, знову розплющивши очі й побачивши на його обличчі самовдоволений вираз.

.

У нас кухар досить високого рівня. Я не можу переоцінити, наскільки неймовірно рідкісними є такі таланти в наші дні, — пояснив він, коли Ілея доїдала тарілку з їжею.

.

— Я скоро повернуся з сьогоднішнім меню, — сказав офіціант, але Ілея похитала головою.

— Ні, ні, нічого з цього. Хочу все замовити. Двічі.

Офіціант кліпнув очима. Вона, здавалося, спалила його ланцюги. Після короткого перезавантаження мозку він посміхнувся.

?

Ви знаєте, що такий наказ коштуватиме два золота і пятдесят два