Читати книгу - "Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі"

не забувай про це!

Поки вони розмовляли, підійшла Сян’юнь, закреслила «Милуюся хризантемою» і «Застілля із хризантемами» й поставила внизу своє ім’я.

— Тобі теж потрібен псевдонім! — вигукнула Таньчунь.

Сян’юнь усміхнулася:

— У нас удома є кілька терас, але на жодній із них я не живу, — який же інтерес брати їхні назви для свого псевдоніма?!

— Адже тільки зараз стара пані розповідала, що у вас удома була альтанка над водою з назвою вежа Ранкової зорі в головах. Чим погано? Правда, її давно вже немає, але це неважливо!

— Вірно! Вірно! — схвально закричали всі хором.

Не чекаючи, поки вони домовляться між собою, Баоюй схопив пензлик, закреслив ієрогліфи «Сян’юнь» і замість них написав «Подруга Ранкової зорі».

Не минуло часу, достатнього для того, щоб пообідати, як усі дванадцять тем було розібрано. Написані вірші передали Інчунь. Дівчина їх переписала, проставила біля кожного псевдонім, вручила Лі Вань, і та прочитала всі один за одним.

Згадую хризантему Як хотілось мені б, аби західний вітер Ці нудні мої думи зібрав і умчав. Очерет побілів, осока зашарілась, І терза мені душу колишня печаль. За оградою пусто, давній сад наш старіє, Не залишивши й сліду, смутно осінь пішла, Мерзне місяць у небі, чистий іній прозорий, Ну а мрія незмінна — така, як була. Про минуле згадаю — і серцем за птахом Переношусь в той край, що зрина з далини. ...От сиджу в самоті. Та й журюсь без нікого. З-за огради вечірній рубель стугонить... Хто мене пожаліє, коли буде знати, Що ця квіточка жовта так тривогу зроня? Вірю: в свято Чуньян хоч словечко розради Я нарешті почую серед ясного дня! Царівна Духмяних трав Шукаю хризантему У забутті по інеї уранці Я сам прогулянку здійснив цю натще. Навіщо мені ліки та вино? І їх туман до мрій поета нащо? До інею, під місяцем ясним Де дім, в якім зродило сходи сім’я? Там, в огорожі, там біля перил, Шукаю я, де квітка та осіння? Пішов удаль бадьорим кроком я, Натхнення десь витало під зірками, І почуттів палких все ж не відбив Холодний вірш холодними рядками. Пожалкувала жовта квітка та І побажання висловила просте: «Поет! Але це краще, ніж шукать Який-небудь шинок, узявши костур!» Княжич, Що Насолоджується пурпуром Саджаю хризантему Мотику взявши, з садів осінніх Я до рідних місць переніс ростки