Читати книгу - "Бурштиновий Меч 1-6, Ян Фей"

Мерія посміхнулася У будь-якому випадку, ласкаво просимо назад.

?

Назад куди?

,

Марія посміхнулася і нічого не відповіла, але темний аристократ з Мадари не став займатися цією справою. Начебто в них обох було мовчазне порозуміння.

Посланці з обох боків кивнули один одному і повільно вийшли із зали. Потім вони зупинилися і подивилися на сліпучий священний меч у небі. Довгий час ніхто не говорив ні слова.

.

На південь від Еруїна.

.

Порив вітру пронісся лісом Ансерра. Шелестів ліс, і над головами людей літало незліченне мертве листя. Вдалині іскристі хвилі річки Берніхель непомітно проходили через південні землі Антонія.

.

Требюшет заскрипів під дією інерції, коли параболою запустив останній кам'яний снаряд у стіни Берніхеля. Після спалаху магії зсередини міста було чути звук будівель, що руйнуються.

.

Сектанти перестали чинити опір, і товстий дракон випльовував вогонь на розбиту міську стіну, змушуючи людей, які вже впали, тікати в усіх напрямках.

.

Поле бою зупинилося.

.

Всі дивилися в небо.

,

Харуз тримав маленьку руку Мікая і дивився на величну гірську вершину в блакитному небі, сліпучий священний меч. Його серце довго було в сум'ятті.

?

Батько міс Амандіни теж був героєм. Його непохитний дух залишав кожному останній проблиск надії, тому він був гідний звання лицаря. Таких героїв в історії людства завжди було багато. Гаруз не міг не думати про свого вчителя. У сліпучому світлі священного меча він завжди бачив високу і пряму спину. Тверді переконання та ідеали, які ніколи не згаснуть. Хіба це не були слова і вчинки його вчителя?

Народження Еруана було таким славетним, але чи зміг він витримати тягар очікувань свого вчителя?

.

Маленький принц закусив губу і промовчав.

! --

Поруч з ними був невиразний герцог Антоній. Герцог, який щойно пережив біль втрати сина, мав сиве волосся, наче постарів на десять років. Він тримав на руках свою єдину онуку, єдину кровну лінію, яку йому залишили син і невістка. Він довго дивився в небо, не кажучи ні слова.

.

Сектанти вбили жителів Берніхеля.

.

Вони також заповнили власні могили останньою жменею землі.

.

Бернішель не взяв полонених.

.

Це був наказ, виданий герцогом.

І з цього дня Ентоні також почне велику чистку від усіх дисидентів.

,

Харуз знав, що за цим наказом загинуть невинні люди, але не говорив. Іноді цивілізація потребувала заліза і крові, і занепад Еруена досяг точки, коли його кістки було видно. Як король, він повинен навчитися брати на себе відповідальність. Людина, яка носить корону, не має права дорожити своїм пір'ям. Країна повинна рухатися вперед, і хтось повинен нести за це клеймо.

,

Харуз усвідомлював це в глибині душі, але якби комусь довелося розплачуватися за всі ці помилки

Це будуть не люди Еруїна, а Сутінковий Дракон.

.

Він стиснув кулаки.

,

Позаду нього Медузу Лисемеку також шокувала дивна сцена в небі. Її рептильні призматичні очі глибоко відбивали меч, а очі блищали ваганнями та рішучістю. Вона дійсно існує, все реально

Її подруга, сексуальна темна ельфійка, схопила найкращу подругу за руку і стурбовано подивилася на неї. Лисемека?

.

Вчинок Каї стривожив Харуза перед нею.

?

Маленький принц озирнувся і з подивом побачив дивну поведінку Лисемеки. Він подумав, що Лисемека хвилюється за нього, і квапливо сказав: Сестро Лисемека, тобі не варто хвилюватися. Ця атака була несподіваною, і ніхто не може нікого в ній звинуватити. До того ж, зі мною зараз все гаразд, чи не так?

, —

Але він не очікував, що як тільки голос упаде, Лисемека схопить його з такою силою, що він мало не скрикнув від болю. Підсвідома реакція його тіла полягала в тому, щоб використовувати чорну магію, щоб чинити опір, але Харуз зупинив імпульс, тому що побачив очі Медузи — ясні і ясні, без найменшого наміру завдати йому болю.

Пані Лисемека, ви ? — прошепотів він, задихаючись.

Мікая теж обернулася, нахиливши голову і з цікавістю спостерігаючи за сценою. Вона очима запитала маленького принца, чи не хоче він допомогти, але Гаруз похитав на неї головою.

Лисемека опустила голову з рідкісним виразом серйозності на обличчі. Дивлячись на вираз обличчя своєї найкращої подруги, Темна ельфійка Кая, здавалося, щось зрозуміла і швидко запитала: «Лисемека, ти про це думала?»

.

Медуза озирнулася і кивнула. Кая, ми втратили дім. Хочете знову випробувати відчуття дрифту? Ми прийшли в цей світ над землею, щоб знайти надію. Тепер, коли ми дійшли до фінального моменту, ми повинні прийняти рішення.

.

Кая відкрила рота, бажаючи щось сказати, але зупинилася.

.

Кайя, ти мені довіряєш? — спитала Лисемека, побачивши її вираз обличчя.

. —

Кому ще можна довіряти, Лисемеку? Без тебе я не був би тим, ким я є зараз. Я завжди ставилася до тебе, як до сестри, не могла не сказати Кая. Коли я дав його тобі, то вірив, що ти зможеш прийняти правильне рішення. —

.

— перебив її Лисемека. Кайя, дякую, але настав час поставити все на карту.

.

Кая подивилася повз Медузу, подивилася на небо зі складним виразом обличчя і кивнула.

.

Гаруз подивився на них обох з деяким здивуванням.

,

Пані Лисемека, ви

Лисемека притиснула палець до його губ і не дала йому продовжити. Гарузе, мій маленький принц, хочеш почути нашу історію?

Гаруз виглядав здивованим. Звичайно, він знав, що походження Лисемеки і Кайї було дивним, але через доброту Ампера Сіле йому ніколи не спадало на думку сумніватися в Медузі. І саме завдяки його довірі у Лисемеки виникла ідея залишитися в цьому людському царстві.

.

Вона лагідно подивилася на маленького принца. Кайя, вона з Хранителів Присяги.

.

Генерал Фонома відвів погляд від неба і мовчки спостерігав за всім, що відбувалося перед ним.

.

За межами міста Аріель, на рівнинах Корвадо, сходилися два потоки, один чорний, а інший білий.

Король гномів Каліфен був у чорному потоці важкої кавалерії гномів, дивився на білосніжний стрій вдалині і бурмотів сам до себе: Вони теж тут

.

Легіон Білого Лева, який тримав в облозі Аріель, був у розпалі своєї останньої контратаки. Лицарі-люди були в останньому строю атаки. Спереду до них мчало море фіолетових кристалів. Але люди були шоковані, побачивши, що армія їхніх колишніх ворогів, Людей-Левів з Токініна, наближається до них збоку і