Читати книгу - "Бурштиновий Меч 1-6, Ян Фей"

Люди смутно відчували наміри токініна, але все одно не могли бути впевнені.

—

Згідно з наказом, Лицар, який надіслав наказ, підняв прапор розслідування. Золотий ластівчиний прапор —

?

Чи були вони союзниками?

Люди-Леви якусь мить вагалися, а потім підняли священний білий прапор. На прапорі майоріли на вітрі сім священних емблем.

У відповідь вони давали священну клятву.

Генерал Фонома стояв на міській стіні, що залишилася, і бачив цю сцену. Меч у його руці з гуркотом упав на землю.

—

У —

.

Засурмили в ріг.

Армія гномів взяла на себе ініціативу, а люди та Люди-Леви не вагалися. Лицар почав прискорюватися, і рівнини Корвадо загуркотіли. Союзні сили трьох рас зіткнулися лоб в лоб з морем кристалів, як три розпечені ножі, що розрізають масло. Важка кавалерія гномів прийняла на себе основний удар. Кожна з важкої кавалерії гномів була схожа на рухому фортецю, і вони вишикувалися пліч-о-пліч. Скрізь, де вони проходили, у пурпуровому морі панувало шаленство.

Під дбайливим захистом Бреттона, Манріке та Лицаря, Ділфері уважно стежив за битвою гномів.

— сказала міс Клятвоохорониця, — сказав Карликовий Король Каліфен Ділфері, який стояв посеред Лицаря після того, як розбив кристал своїм молотом. Чи замислювалися ви над тим, куди ви збираєтеся відправити священний меч після того, як ми виграємо цю битву?

,

Ділфері подивилася на Короля гномів, і її погляд теж упав на священний білий прапор. Довгу коробку вона тримала в руці трохи міцніше.

.

Однак у її свідомості вже промайнула якась постать, і вона серйозно кивнула.

Сонце світило з плато Балта, приносячи з собою тепло зими.

.

Коли прокинувся капітан нижчого лицаря Адамса, який належав до П'ятого легіону Білого Лева, він відчув, що його несуть на чиїйсь спині.

.

Його розум відтворював хаотичні спогади, перш ніж він знепритомнів. Через руїни Аріеля монстри, які кинулися до його колони, як приплив, наказ генерала Фономи захищати вулицю та його супутників ставало все менше і менше, поки він не залишився єдиним.

Зіткнувшись з навколишніми монстрами, він мав лише рішучість хоробро боротися.

?

Хіба він не мав бути мертвим?

?

Адамс насилу підняв голову. Він хотів побачити, хто його врятував. Чи спрацювала стратегія генерала фон Норми? Легіон Білого Лева повернув собі вулицю? Чи здобули вони остаточну перемогу? Чи врятували вони Аріель Сіті? Скільки втрат вони зазнали?

Але те, що він побачив, було довгою білосніжною гривою.

.

Чоловік-Лев обернувся, щоб подивитися на людину на плечі. На його обличчі був довгий і вузький шрам, а зелені очі, здавалося, були встромлені в середину шраму.

.

Людина-лев з Токініна.

Адамс був добре знайомий з одним із супротивників Легіону Білого Лева. Кожної зими відбувалося кілька сутичок між людьми і людьми-левами. Ця ненависть тривала сотні років і глибоко закарбувалася в кістках кожного сержанта Легіону Білого Лева. Те ж саме було і з Людьми-Левами з Токініна.

, — ?

Але чому вони опинилися тут, і чому вони врятували його — свого ворога?

?

Ви мене врятували?

,

Нічого, безтурботно відповів чоловік-лев. Він крокував вперед вулицями, які давно перетворилися на руїни. Ви можете запам'ятати моє ім'я. Мене звати Шерр. Я обов'язково стану найбільшим героєм у майбутньому.

,

Адамс не міг не озирнутися на хвалькуватого Чоловіка-Лева, але він побачив, що очі Людини-Лева міцно прикуті до далекого неба, а в глибині його очей відбивається сліпуче світло.

, —

Там був меч —

,

Не заспокоюйся зарано, Марто. Римлянин стояв на пагорбі біля маяка і глузував.

,

За сотні миль у командира найманців раптом сіпнулися повіки. Її рух налякав усіх.

Хтось, міс Ютта, не спить!

.

Почалася паніка.

У такій же паніці, далеко в пустельній країні Рубік, далеко на південь від континенту Ваунте, могильники в сірих шатах групами бігли до центру храму. У всіх був урочистий вираз обличчя, а в місті дзвонили дзвони.

.

Аделіна стояла позаду Накель і з недовірою дивилася на головні ворота храму.

.

Це було те, чого ніколи не траплялося за тисячу років.

Великий старець у супроводі дванадцяти могильників виглядав урочисто. Він тримав у руці синій короткий меч і підійшов до них обох.

Що це Священний Меч Мудрості? Аделіна заїкнулася.

.

Накель кивнула.

.

Кільце світу.

Великий Друїд Кільця Неба відчинив вікно, і подув вітер. Навіть у сувору зиму пасати Кільця Світу все ще могли повернути аромат літа. У вікно влетів зелений листочок і приземлився йому на руку.

Великий друїд підняв свої рідкісні брови і не міг стриматися, щоб не випустити гірку посмішку. Цей маленький хлопець поставив нам складну задачу.

?

Господи мій?

Іди, дай я подивлюся, чи це та людина.

.

Він озирнувся.

За вікном краєвиди Еланти були прекрасні, як картина.

,

Після Срібної доби Буги все ще пам'ятають свою славу та обіцянку? Як охоронці Парламенту Істини, хранителі знань Великої Бібліотеки і нащадки мудрих предків, чи женуться за владою і мудрістю буги, що мають кров Срібла? Що було вигравірувано на білому шпилі? Чи це була правда законів, чи суд знищення? Таємниця Всесвіту, яку всі колись досліджували майже в нескінченних життях, чи це просто спустошення і розтоптування слабких, чи наполегливість істинного знання?

; - , ; ,

Я вірю, що Буги мудрі, бо як би не зважувалися «за» і «проти», як не вибиралися здобутки і втрати, те, що може зробити Срібний народ славнішим, — це завжди знання і істина, а не сила і влада; Я вірю, що мудрі мають довгострокове бачення, можуть прорватися крізь густий туман і побачити справжнє майбутнє Срібного міста; Я вірю в цивілізацію, а не в варварство, так само, як я вірю, що мудрість врешті-решт переможе жадібність, я вірю, що люди хмар можуть змусити себе прийняти рішення, про яке вони ніколи не пошкодують

—

Тому що я вірю, що у нас ще є славне майбутнє. І ось що я хочу сказати, все це —

—

Канайкі —

У Хмарному храмі дочка прем'єр-міністра в білому халаті обережно відкинула сценарій у руці, підняла голову і подивилася на тисячі Срібних Людей на круглих сходах.

.

Запала повна тиша.

.

Соломон стояв поруч з Дельф'єном, опустивши брови, вираз його обличчя був спокійний. Він подивився на своїх колег, палаючих полум'ям мудрості, в очах, які бачили все наскрізь, він здавався дуже спокійним: Давайте проголосуємо.

.

Тисячі людей підняли руки, ніхто не виступив проти, ніхто не утримався.