Читати книгу - "Учта для гайвороння"

І заверещала слово. Одне-єдине.

Серсея

Септа Моела була сива, аж біла шкиринда з гострим, наче сокира, обличчям і губами, скривленими у вічному несхваленні всього на світі. «Ставлю гроші, це одоробло досі має непорушену цноту, — подумала Серсея. — Хоча донині вона вже стала твердіша за виварену шкіру.» Септу супроводжували шестеро лицарів верховного горобця з веселковим мечем свого відродженого братства на гострокутних щитах.

— Септо. — Серсея сиділа попід Залізним Престолом, вбрана у зелений шовк та золоте мереживо. — Скажіть його пресвятості, що ми ним незадоволені. Він надто багато на себе бере.

На пальцях і в золотому волоссі королеви мерехтіли смарагди. Очі двору та міста були прикуті до неї. Всі вони зараз мали спостерігати справжню доньку князя Тайвина. Коли ця блазенська вистава нарешті скінчиться, всі до одного дізнаються, хто їхня справжня і єдина королева. «Та спершу треба станцювати і не пропустити жодного кроку.»

— Пані Маргерія є вірною та покірною дружиною мого сина, втіхою його життя і найближчою помічницею в усіх справах. Його пресвятість не мав жодного права та причини накладати руки на її високу особу і саджати її під варту разом з сестрами у перших, які теж любі нам та милі як найближчі родички. Вимагаю негайно їх звільнити!

Септа Моела навіть оком не змигнула.

— Слова вашої милості буде переказано їхній пресвятості верховному септонові. Прикро казати, але молода королева і панни її почту не будуть звільнені, доки і якщо їхню невинність не буде доведено.

— Невинність? Вам досить поглянути на їхні милі невинні личка, щоб усе зрозуміти.

— За милими личками часто-густо ховаються грішні серця.

З-за столу ради почувся голос князя Добромира.

— У якому злочині звинувачують цих юних дів, і хто саме?

Септа відповіла:

— Меггу Тирел та Елінору Тирел звинувачують у розпусті, перелюбстві та змові на державну зраду. Аллу Тирел звинувачують у приховуванні розпусти, якій вона стала свідком. У тому самому звинувачують і королеву Маргерію, а на додачу — в подружній невірності та державній зраді.

Серсея піднесла руку до грудей.

— Негайно кажіть, хто розповсюджує такі гидкі плітки про мою рідну невістку! Не вірю жодному слову. Мій син кохає пані Маргерію усім серцем, і вона ніколи б не насмілилася так жорстоко дурити його!

— Звинувачує їх власний надвірний лицар вашої милості. Пан Озней Кіптюг зізнався у тілесному зляганні з королевою самому верховному септонові перед вівтарем Вишнього Батька.

Гарис Звихт за столом ради зойкнув, великий маестер Пицель відвернувся. Повітря наповнилося гомоном та дзижчанням, наче тисячі ґедзів одночасно влетіли до престольної палати. Дехто з паній на галереї почали вислизати з приміщення; за ними потяглися купки дрібного панства та лицарів, що тинялися коло дверей палати. Золотаві нікого не тримали, але королева наказала панові Озфриду помічати, хто саме пішов. «Мить — і троянди Тирелів вже не пахкотять так солодко, еге ж?»

— Пан Озней молодий, нестримний і гарячий, — мовила королева, — та попри все, вірний престолові лицар. Якщо він каже, що сам… ні, я не вірю. Маргерія — цнотлива діва!

— Ні, не діва. Я оглядала її сама на вимогу його пресвятості. Її цнота не лишилася недоторканою. Те саме скажуть септа Аглантіна та септа Мелісента, а з ними і власна септа королеви Маргерії, Ністерика, яку посаджено до покаянної келії за участь у ганьбі королеви. Панну Меггу та панну Елінору також оглянули. Їхню цноту теж було порушено.

Ґедзі вже гули так гучно, що королева ледве чула власні думки. «То що тепер скажете, маленька королево та її сестрички? Навтішалися прогулянками?»

Князь Добромир гупнув кулаком по столі.

— Пані Маргерія склала врочисті клятви щодо своєї цноти перед їхньою милістю королевою та їхнім покійним батечком, Правицею Короля. Багато з нині присутніх можуть це потвердити. Князь Тирел теж свідчив про невинність доньки, і пані Олена, її бабуся, честь котрих знаходиться поза всяким сумнівом. Ви смієте казати, що всі ці високі вельможні особи нам брехали?!

— Можливо, їх теж обманювали, ясний пане, — відповіла септа Моела. — Цього я не смію стверджувати. Можу лише присягнутися у тому, що бачила на власні очі при огляді королеви.

Змальоване подумки видовисько, як стара кисла шкиринда тицяє зморшкуватими пальцями у рожеву піхву Маргерійки, трохи не змусило Серсею зареготати.

— І все ж ми наполягаємо, щоб його пресвятість дозволив нашим власним маестрам оглянути мою невістку і тим з’ясувати, чи є в цих нечуваних наклепах бодай тінь правди. Великий маестре Пицелю, ви супроводите септу Моелу до септу нашого обожнюваного короля Баелора і повернетеся з правдою про цноту пані Маргерії.

Пицелева мармиза набула кольору скислого молока. «У малій раді старий йолоп ніяк не може пельку стулити, — досадуючи, подумала королева, — а тут від нього треба лише кілька слів, і раптом він втрачає мову.» Саме цієї миті старий нарешті спромігся:

— Мені нема потреби оглядати, м-м-м… приховані частини тіла пані Маргерії. — Голос його тремтів і запинався. — Сором казати… але королева Маргерія не є дівою. Вона наказувала мені приготувати місячний узвар, і то неодноразово.

Ревище, яке вибухнуло в палаті, було найсолодшим подарунком, якого могла сподіватися Серсея Ланістер. Навіть королівський ражак, що гупав по підлозі своїм берлом, не в змозі був придушити бурю. Протягом кількох ударів серця Серсея купалася у теплому морі ганьби малої королеви. А коли насолодилася вдосталь, то підвелася з кам’яним лицем і наказала золотокирейникам очистити престольну палату. «Маргерії Тирел кінець» — подумала вона у збудженому захваті. Її білі лицарі шикувалися навколо, готуючись вивести королеву крізь двері позаду Залізного Престолу; Борос Блаунт, Мерин Трант, Озмунд Кіптюг — останні з Королегвардії, які ще лишилися у місті.

Коло дверей стояв Місячок, тримав у руці брязкальце і роздивлявся шарварок великими круглими очима. «Оцей хоч і дурень, зате має глузд не прикидатися розумним. Якби ж Маггі-Жаба теж носила пістряві лахи — може, знала б, чого варті її віщування про день прийдешній.» Серсея молилася, щоб стара дурисвітка вічно