Читати книгу - "Вітіко"

Процесія пішла через ліс до Айґена, а від Айґена того самого дня до судового округу Фельден. Наступного дня Вітіко вийшов на пагорби над Дунаєм, на човнах перетнув річку й зайшов у місто Ефердінґен. Там він зупинився в заїзді й переночував.

Наступного дня, коли почет Вітіко вишикувався перед заїздом, коло нього зібралося дуже багато людей, які скупчились і дивилися на чужинців. Ті чужинці були в дорогих шатах, на яких вилискували срібло, золото й самоцвіти. Вони мали круглі шапки, на кожній шапці був самоцвіт, а від самоцвіту здіймалася вгору біла пряма пір'їна. Коні мали червоні, оздоблені сріблом вузди і червоні попони. Двоє шляхетних слуг тримало двох коней без вершників. Один кінь мав гарну злотаво-гніду масть, світло-зелену вузду з оксамиту з золотом і червоними самоцвітами і таку саму світло-зелену попону. Другий кінь був темно-сірий, мав білу вузду, прикрашену золотом, і таку саму попону, крім того, срібні попруги. Позаду всіх людей і коней стояли в’ючні тварини, навантажені різними клунками, коло них стояли вершники, які поганяли їх.

Люди чекали якийсь час, і аж потім вийшли два вершники, що мали сідати на двох прикрашених коней. Вітіко був у світло-зеленому лицарському вбранні з оксамиту, золота і шляхетних самоцвітів. На голові він мав таку саму шапку, а на ній із червоних самоцвітів була викладена темна лісова троянда, з тієї троянди здіймалася вгору коротка біла пір’їна. Вітіко мав русяві кучері, сині очі, ніжні щоки й золотаву борідку. Бенно був у темній священицькій сутані, поверх неї звисав золотий хрестик. Він мав сиве волосся, сині очі й сиву бороду. Обидва вершники сіли на коней, слуги, що тримали їх, теж сіли на своїх, і процесія рушила.

Пішла по міській вулиці, вийшла крізь браму за міські мури й подалася полем у бік замку Шауенберґ. Багато людей стояло вздовж дороги, а ті, хто працював на полях, підходили і розглядали процесію. Сяйливі вершники їхали гарними луками і полями, поміж численних плодових дерев. Доїхавши до місця, де дорога повертала вбік до замку Шауенберґ, усі повернули.

Сторожа на башті подала сигнал ріжком, хтось із почту Вітіко просурмив у відповідь. Коли вершники під’їхали до першого звідного мосту, міст опустили, і всі перебралися на той бік рову. Далі їхали по дорозі між деревами і спорудами. Потім пролунав другий сигнал, просурмили відповідь, і опустили другий звідний міст, вершники переїхали. Пролунав і третій сигнал, зазвучала сурма у відповідь, опустили третій звідний міст, і вершники заїхали на замкове подвір’я. З правого боку стояла дуже висока й міцна чотирикутна башта, що мала велику браму з опускними залізними ґратами. За ґратами видніли сходи. Перед ґратами стояло троє чоловіків у лицарських обладунках. Один з них підійшов до процесії й заговорив:

— Я Лютольт, шляхетний васал і стольник володаря Шауенберґу, чоловік поряд зі мною — Бертольд фон Шталь, шляхетний васал володаря Шауенберґу, і поряд із нами стоїть Гартніт, шляхетний васал володаря Шауенберґу. Ми запитуємо вас, хто ви, щоб ми привітали вас.

Почувши ці слова, Беда виїхав наперед і мовив:

— Я Беда, васал пана Вітіко з дому Вітіко, поряд зі мною — Куто, васал пана Вітіко з дому Вітіко, а оцей чоловік поряд із нами — Петер, васал пана Вітіко з дому Вітіко, і ми кажемо вам: Вітіко з дому Вітіко приїхав для розмови з паном Генріхом фон Шауенберґом про важливі справи.

— Від імені пана Генріха фон Шауенберґа ми вітаємо пана Вітіко з дому Вітіко і просимо вас спішитися, — проказав Лютольт.

Вітіко і його люди спішилися, замкові слуги підійшли й повели коней.

— Ідіть до пана Генріха фон Шауенберґа, — запросив Лютольт.

Опускні ґрати позаду трьох людей Генріха фон Шауенберґа піднялися вгору, чоловіки відступили вбік і показали на сходи як на вхід,

Вітіко з Бенно пішов сходами вгору, Лютольт ішов позаду них як проводир. За ними йшли люди з почту Вітіко, а в кінці — двоє людей Генріха фон Шауенберґа. Лютольт провів Вітіко і його людей до верхнього краю сходів, а там вивів із башти на відкритий хідник із колонами, а по тому хіднику — в куток подвір’я до двох великих дверей із кам’яними стрільчастими арками. Коло правих дверей стояли озброєні люди та воротар. Воротар відчинив стулку дверей, і Вітіко зі своїми людьми зайшли до просторої зали.

У залі на різьбленому стільці сидів Генріх фон Шауенберґ у червоному оксамитовому лицарському вбранні без прикрас. Поряд із ним сиділа його дружина Вюльфгільта фон Дорнберґ у темно-коричневій оксамитовій сукні без прикрас. Сиділи ще інші пани та панії, а по ліву руку стояли під стіною васали та люди з почту Генріха фон Шауенберґа.

— Хто прийшов? — гукнув чоловік у пишних шатах.

— Вітіко з дому Вітіко, — відповів Беда.

— Тож нехай сідає! — крикнув чоловік.

Вітіко і Бенно сіли на стільці, які стояли під стіною по праву руку від Генріха фон Шауенберґа.