Читати книгу - "Бурштиновий Меч 1-6, Ян Фей"

Якщо бути точним, то це Еруїн певної епохи. Брандо показав у бік Ранднера і сказав: Це все ще озеро, а Валленден все ще затока. Це, принаймні, Еруїн епохи до того, як утворився Смертельний Морозний Ліс.

!

Подивіться на петлю пасатів!

Це Вальгалла? — спитав Ярута.

,

Ні, це Світове Дерево. Брандо раптом згадав про височезне дерево, яке він бачив у Петлі Пасатів.

Капітан лицарського полку Фанзін запитав: «Що це за штука?»

,

Це маяк, відповів Соломон Це те, що батько міс Амандіни шукав усе своє життя. Незліченна кількість героїв пожертвували за це своїм життям. На щастя, їхні зусилля дозволили цьому маяку повернутися до наших рук.

?

Це ?

.

Карта до Трону Долі.

.

Були перешіптування і дискусії. Король гномів Каліфен кілька разів підняв свій бойовий молот і знову поклав його. Здавалося, він був дуже схвильований. Зрештою, це була єдина надія смертного світу.

У темряві Амандіна мовчки стояла осторонь, її очі відбивали флуоресцентне світло. Її руки були трохи бліді, коли вона міцно стискала кут одягу. Брандо глянув на неї і запитав: «З тобою все гаразд?»

.

Амандіна похитала головою.

Не змушуй себе, Амандіна.

,

Зі мною все гаразд, мій Господи. Дякую за турботу.

,

Інші впізнали нащадка героя. Всі вони встали і вклонилися їй. Амандіна не сказала ні слова, але її очі блиснули глибоким світлом. Так вчинив її батько. Він покинув дружину і доньку, і навіть втратив власне життя. Але в цей момент вона відчула слабке почуття гордості за чоловіка, який стояв перед нею.

.

Флуоресцентне світло піднялося з пісочного столу і, нарешті, утворило сім стовпів світла. Сім стовпів світла Сіель яли над Еруїном. Брандо втупився в стовпи світла і раптом щось згадав. Це був лось у лісі, що випромінював святе біле світло. Він гордо підняв голову і стояв під місяцем, спостерігаючи за ними та біженцями.

.

Це Оленячі пагорби.

Очі Фреї також блиснули яскравим світлом. Вона підвела очі і схвильовано сказала: Брандо, я пам'ятаю, що ми були там раніше!

.

Брандо кивнув.

.

Сон золотого полум'я, казкова країна, спадщина святого.

?

Стукіт, стукіт. З туману долинав звук розсіяних кроків. Кілька постатей розділяли туман. Судячи з їхнього вбрання, ці люди мають бути Гірськими Лицарями з Карсука. Але Лицар Горян був реорганізований у частину Нового Південного Легіону королівства. Вони рідко залишали свою станцію без наказу, то навіщо їм приїжджати до Бучче, який знаходився за сотні миль звідси?

!

Сюди! Раптом хтось закричав.

.

Лицарі зібралися і з деяким благоговінням подивилися на дві величезні статуї в тумані. Колосальні статуї зі списами височіли на вершині скелі, дивлячись прямо перед собою. Вони не змінилися з того часу, як Брандо вперше побачив їх п'ять років тому. Здавалося, що час не зміг залишити слід на цих валунах. Вони мовчки дивилися, наче їхні погляди вже проникли в довгу ріку історії. У певний момент минулого вони побачили настання цього моменту.

.

Сімнадцять лицарів сформували команду і увійшли в каньйон.

Туман у каньйоні сильно розвіявся, а самотня Золота Яблуня на пагорбі все ще стояла серед скель. Побачивши дерево, лицарі були в захваті. Це був перший випадок за п'ять років, коли Спадщина Святого Парубоцьких Пагорбів знову з'явилася, і вона була саме такою, як описав Його Величність Король Полум'я.

.

Вони йшли за напрямком, зазначеним на карті, порівнюючи його з самотнім деревом на пагорбі, і незабаром побачили дві величезні скелі, що перетиналися одна з одною. Побачивши це, лицарі виявили розуміючий погляд і один за одним пригнулися під кам'яною брилою. Вони підійшли до іншого боку кам'яної брили. На зрості людини був отвір розміром з великий палець. П'ять років не залишили жодного сліду на дірі, і навіть подряпини були ще свіжі, як нові, ніби все зупинилося в той момент, коли Алоз власноруч пустила стрілу.

.

Однак з часом четверо людей, які проходили повз, вже змінилися. Неосвічений юнак, який хотів змінити королівство, сільська дівчина з сільської місцевості Букче, непокірна і примхлива принцеса Золотого Дракона, яка не бажала брати на себе відповідальність, і мовчазна Срібна Дівчина-Дракон, яка, здавалося, була осторонь від мирських справ. Казковий фрукт на гілці, легендарне Чисте Золоте Яблуко, немов пройшло через руки кількох людей і справді змінило долю кожного.

.

Просто таємниці історії тепер ховалися під безкрайнім туманом.

!

Лицарі навіть не глянули на знак стріли і пішли вперед. Невдовзі хтось попереду вигукнув. Лицар, що стояв попереду, зупинився і відсунув розкиданий гравій, відкривши внизу квадратний залізний ящик. Вони відкрили скриньку і побачили кам'яну плиту, що спала в ній.

.

Ведучий лицар лише глянув на кам'яну плиту і тут же знову закрив скриньку. Він обернувся і сказав усім: Ми знайшли річ, негайно повідомте Його Величність Короля Полум'я.

Послання з Парубоцьких пагорбів проходило через гори і ліси, проходячи через один вузол за іншим, уздовж гір Шаблі, над горами Грахаль, перетворювалося на магічний символ і, нарешті, попливло в замок Абіс в південній частині рівнини Максен. З вікна він просвердлив темно-червоний призматичний кристал, розміщений на металевій платформі.

.

Кристал став яскравішим, і за мить його підхопила тонка рука.

Мейнільд мовчки подивилася на таємничий символ у кришталевому стовпі, і з-за її спини пролунав голос: Мейнільд, звідки послання? Лицар відклала кришталь і, обернувшись, подивилася на майже ідентичне їй обличчя, і відчула легке тепло в серці.

, -

Реліквія Святого знову з'явилася на Парубоцьких пагорбах, відповіла вона старомодним голосом, Гірські лицарі знайшли цю річ, і це послання, щоб повідомити пана Брандо Сестру.

.

Це Його Величність Король Полум'я.

.

— надувся Мейнільд.

.

Вона була сповнена складних почуттів до чоловіка, який подарував їй справжнє нове життя. Він виконав свою обіцянку і дозволив їй нарешті здобути свободу, справжню свободу, а не заміну іншій людині. Кошмар у її найглибших снах нарешті минув у цей момент. Іноді, прокинувшись посеред ночі, вона навіть плакала в заціпенінні.

Але це були не сльози смутку, а сльози радості зневіри.

.

Але чомусь жінка-лицар не хотіла першою показувати свою слабку сторону, особливо перед іншою стороною Вона відкинула емоції і подивилася на свою номінальну «сестру».

посміхнувся, цілком усвідомлюючи думки маленької дівчинки.

. -

Вона похитала головою. Під її світлими щоками був криваво-червоний візерунок, який простягався аж до шиї. На тлі теплого полуденного