Читати книгу - "Житіє моє, Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Я придушив у собі бажання начарувати світлячок (лише відбитку моєї аури тут не вистачає!) і поліз у мішок за сірниками (так, ношу з собою! Запалити свічки я можу і так, але підстрахуватися ніколи не зашкодить). Азарт пересилив усі резони, полум’я сірника тремтіло у мене в пальцях, освітлюючи звичайний сірий базальт. Потративши цілу коробку, я переконався, що моя знахідка — плоский камінь триметрового діаметру без видимих позначок.
Переслідувачі перекликалися в сквері, у мавзолеї Арака теж хтось неголосно розмовляв (навряд чи мені дозволять лазити там колонами). Техніка безпеки летіла до Шереха. Я подумки помолився невідомим богам і розбудив знаки на скляній пластині. Те, що видавалося каменем, закипіло і прогнулося вниз, як величезна крапля меду. За мить я сидів у темряві, тиші і холоді десь в череві гори. Темрява пахла полином.
А сірників-то у мене більше нема.
Головне — тримати себе в руках і не намагатися чарувати в такому місці: ліміт дурних помилок на сьогодні я вже вичерпав. На відчуття часу покладатися не варто — є всі шанси вискочити прямо під ноги розпаленій пошуками сторожі. Як же мені взнати, коли буде пора? Я почав рахувати подумки, як метроном, і не зупинявся, поки не дійшов до двадцяти тисяч (ось коли знадобилися навички медитації!). Потім знову активував ключ.
Древній пристрій слухняно виніс мене на поверхню. Мої переслідувачі пішли геть, небо на сході сіріло, але до світанку було ще далеко. Трохи осоловівши від надміру вражень, я пройшов до виходу з кладовища найкоротшою дорогою і тупо переліз через ворота.
Глава 49
Довший час Лаванда Кілозо була переконана, що може залишити Чудесників у будь-який момент, не боячись переслідування. Ця впевненість особливо укріпилася зі смертю рудого Ґертрані. Не скажеш, що його смерть була запланована, просто штатного вбивцю секти послали на завдання, яке виявилося йому не під силу. Черговий нещасний проживав у найодіознішому районі Хо-Карга, Городищі, причому, безвилазно. Там його і вирішили кінчати. Лаванді доводилося працювати в столиці, і вона дивувалася, з якою легкістю сектанти планують рейд в таке місце — похмуре гніздовисько традиціоналістів. Її сумніви виявилися обґрунтованими: група з п’яти бойовиків наче розчинилася серед безрадісних глинобитних стін.
«Ось вам так! — з деякою зловтіхою міркувала біла. — Пустельники — люди прості, чужою репутацією не цікавляться і своїх в біді не кидають. Попхався куди не треба — отримуй, що заслужив, у відповідь!»
Але ім’я невдалої жертви Лаванда запам’ятала — в людині, яка (на думку Хаіно), надто добре розбиралася в цих справах, армія була теж зацікавлена.
Тепер сектанти жили саме так, як і належить жити знедоленим і переслідуваним — в постійних переїздах. Хаіно метався Інгернікою, наче божевільний заєць, і ніде не знаходив спокою. Заміські вілли змінювалися закинутими хатинками вартових, безіменні ферми — кварталами великих міст. Чудесник наче відчував меч, що над ними навис, але не міг розгледіти руку, яка той меч тримає. Тактика себе виправдовувала: Лаванда не була певна, що, відлучившись за підмогою, застане його на місці. Але ж були і інші, ті, чиїми діями Хаіно продовжував керувати, не дивлячись на своє хитке положення. Їх імена звучали в розмовах, вони приносили інформації і отримували вказівки, надавали Чудесниками свої домівки і оплачували переїзд. Перед очима шпигунки проходили найдовіреніші люди секти і ті, хто продовжував її діло, не зважаючи на вчинений «наглядом» розгром. Далеко не всі вони були дурнями і невдахами: Хаіно називали Вчителем відомі політики і успішні цілителі, емпати з обширною клієнтурою і заможні промисловці. Кожного з них Посвячений чимось зачепив, кожного переконав у важливості своєї справи.
«Якщо так піде, я всіх Чудесників собі запишу, до останнього економа. Посадити їх, звичайно, не посадять, але нарозумити — нарозумлять. Шкода, що Хаіно не намагається змішувати в одній команді ідеалістів і змінених бойовиків. Цікаво, що би сказали ті, хто змагається за справу Світла, якби взнали те, що знаю я?»
В зв’язку з цим Лаванді часто пригадувався покійний Дерик.
Шпигунка неквапно складала в своїх думках досьє на найодіознішу організацію всіх часів і народів. Ніякої особливої шкоди від зволікання вона не бачила. Масована атака на закриті бібліотеки і сховища артефактів Чудесникам не вдалася (очевидно, хтось не гірше за Лаванду реконструював точки інтересів секти). Для усунення міністра Міхельсона і членів уряду банально не вистачало коштів і засобів, а Хаіно не наполягав, імовірно, передбачаючи невдачу. В результаті, Чудесники займалися саме тим, за що так ратувала Лаванда, — скороченням своїх рядів. Хаіно усував ненадійних і тих, хто попав під зовнішню підозру з старанністю, яка лякала не лише білу — кілька Посвячених намагалися заспокоїти і нарозумити побратима.
— Ці брати служать нашій справі уже багато років! — втолковував йому магістр Аінар. — Вони можуть стати ударною силою ордену тоді, коли сьогоднішній режим похитнеться.
Хаіно, який зазвичай обмежував свої відповіді коротким «так треба», цього разу зійшов до пояснень:
— Ми повинні виглядати слабкими і безпомічними, а для цього краще і бути такими у всьому, що не стосується досягнення основної цілі. Згадай, що сталося останній раз, коли ми діяли публічно? Проклятий Роланд на століття зробив наше повернення неможливим! І нинішня ситуація — відлуння тої помилки. Набрати виконавців буде нескладно, особливо, коли Місячне Причастя можна буде здійснювати без оглядки на «нагляд».
Аінар присоромлено замовк, а Лаванда спалахнула.
«Що це за екскурси в історію? Хоча, спалення бібліотек — дуже характерна ознака. Чи не відмітилися вони і там зі своїм ритуалом?»
Великий Посвячений відпочивав від розмови з побратимами, зручно влаштувавшись в глибокому кріслі і замислено погладжуючи великого білого кота, а думки Лаванди металися, як скажені: «Як він може таке робити? Що за збочена насолода — зраджувати і убивати своїх? Він же нервує (он, як на кота тисне!), значить, фізіологічно нормальний. В чом ж секрет?»
Білий може здійснювати нетипові вчинки, якщо переконаний у власній правоті. Лаванда сама так робила, вона здатна була багато на що заради Інгерніки, яку сприймала як свою дитину — часом нестерпну, але все одно, таку, що потребує захисту. І приводів розчаруватися поки не було — улюблена дитина міцніла і кращала рік за роком. Які б дивні речі не коїв Хаіно, в його системі цінностей вони теж були правильними. Шпигунка намагалася зрозуміти, з якого коріння росте дерево, що приносить такі дивні плоди, до світла яких істин воно тягнеться і на які допущення опирається гілля його планів. Заглиблена в цю збуджуючу гру, Лаванда неперервно перебувала в хорошому настрої і не помічала побутової невлаштованості, яка отруювала життя
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Житіє моє, Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова», після закриття браузера.