Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Американська трагедія 📚 - Українською

Читати книгу - "Американська трагедія"

318
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Американська трагедія" автора Теодор Драйзер. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 257 258 259 ... 290
Перейти на сторінку:
озері, причому на одній з цих останніх фотографій був знятий він сам, коли грав на банджо. — Пам'ятаєте, коли це було знято? — спитав Мейсон, показуючи спершу фотографію Роберти.

— Так, пам'ятаю.

— Де це було?

— На південному березі Біг-Бітерну, в той день, коли ми там були.

Клайд знав, що ці плівки були в апараті, і говорив про них Белнепу і Джефсону, але тепер він дуже здивувався, побачивши, що їх змогли проявити.

— Гріфітс, — провадив далі Мейсон, — ваші оборонці не казали вам, як наполегливо намагались вони виудити з вод Біг-Бітерну фотографічний апарат — той самий, якого, ви клялись, у вас не було? Не казали, як виуджували його, поки не з'ясували, що він у мене в руках?

— Вони ніколи мені про це нічого не казали, — відповів Клайд.

— Дуже шкода. Вони могли б уникнути багатьох турбот. Отже, це знімки, знайдені в апараті, і зроблені вони були відразу після пережитого вами душевного перевороту, — пам’ятаєте?

— Я пам’ятаю, коли вони були зроблені,— похмуро відповів Клайд.

— Ну так от, вони були зроблені перед тим, як ви обоє востаннє відпливли від берега, перед тим, як ви, нарешті, сказали їй усе, що ви там хотіли сказати, перед тим, як убили її,— в той самий час, коли, за вашими ж свідченнями, вона була дуже сумна.

— Ні, сумна вона була напередодні,— заперечив Клайд.

— А, зрозуміло. Ну, в усякому разі, на цих знімках вона щось надто весела для людини такої пригніченої і засмученої, як виходить з ваших розповідей.

— Але ж у цей час вона зовсім не була така пригнічена, як напередодні,— випалив Клайд: це була правда, і він добре це пам’ятав.

— Зрозуміло. А тепер подивіться от на ці знімки. Хоч би на ці три. Де вони були зроблені?

— Здається, на дачі Кренстонів на Дванадцятому озері.

— Правильно. Вісімнадцятого, або дев’ятнадцятого червня, — так?

— Здається, дев’ятнадцятого.

— А чи не пам’ятаєте, який лист написала вам Роберта дев’ятнадцятого червня?

— Ні, сер.

— Ви не пам’ятаєте жодного з цих листів зокрема?

— Ні, сер.

— Але ж ви казали, що всі вони були дуже сумні?

— Так, сер, це вірно.

— Так от, цей лист написано в той самий час, коли зроблено ці знімки. — Тут Мейсон повернувся до присяжних:

— Я попрошу вас, панове присяжні засідателі, подивитись на ці знімки, а потім послухати один уривок з листа, який міс Олден написала того дня підсудному. Він признався, що не хотів писати їй і старався якнайрідше дзвонити по телефону, хоч і жалів її.— І тут Мейсон узяв лист і, звертаючись до присяжних, прочитаз уголос довге, гірке нарікання Роберти. — А от ще чотири фотографії, Гріфітс, — провадив він далі, вручаючи Клайдові знімки, зроблені на Ведмежому озері.— Дуже весело, як по-вашому? Ніяк не схоже на портрет чоловіка, який тільки-но пережив великий душевний переворот після тривалих, жахливих сумнівів, тривог і поганої поведінки, — чоловіка, що тільки-но бачив раптову загибель жінки, з якою він повівся жорстоко, нелюдськи і свою провину перед якою саме тоді хотів загладити. Як видно з цих знімків, ви були найбез-журнішою людиною в світі,— правда ж?

— Та це ж групові знімки. Мені незручно було не сфотографуватися разом з усіма.

— Ну, а цей, де ви у воді? Вам анітрохи не страшно було ввійти у воду на другий чи на третій день після того, як Роберта Олден знайшла свою могилу на дні Біг-Бітерну? Та притому ще після пережитого вами такого облагороджуючого морального перевороту, який зовсім змінив ваше ставлення до неї?

— Я не хотів, щоб хто-небудь зрозумів, що я був там з нею.

— Усе це ми знаємо. А що скажете про цю фотографію — з банджо? Гляньте-но! — І Мейсон простяг йому фотографію. — Дуже весело, га? — додав він ущипливо.

І розгублений, наляканий Клайд відповів:

— Але все одно, мені зовсім не було весело!

— Навіть коли ви грали на банджо? І коли розважались гольфом і тенісом з своїми друзями на другий день після її смерті? І коли споживали тринадцятидолаірові сніданки? І коли знову були в товаристві міс X, чого, за вашими власними свідченнями, ви воліли над усе на світі?

Мейсон не говорив, а гарчав — гнівний, зловісний, люто іронізуючий.

— А все-таки саме тоді мені не було весело, сер.

— Що значить «саме тоді»? Хіба ви не були там, куди прагнули?

— Бачите, у певному розумінні це, звичайно, вірно, — відповів Клайд, питаючи себе, що подумає Сондра, коли прочитає ці його свідчення. А вона безумовно прочитає.

Всі матеріали процесу день у день публікуються в усіх газетах. Він не може заперечувати, що був тоді біля неї і що прагнув цього. І проте він не був щасливий. Який страшенно нещасний він був, через те що заплутався в своєму ганебному і жорстокому задумі! Але як пояснити це, щоб Сондра зрозуміла, коли вона читатиме, і щоб усі ці присяжні теж зрозуміли?

І він додав, судорожно ковтаючи пересохлим горлом і облизуючи губи пересохлим язиком:

— А все-таки мені було дуже шкода міс Олден. Я не міг тоді почувати себе щасливим, просто не міг. Я тільки намагався так поводитись, щоб люди не подумали, що я маю якесь відношення до цієї її поїздки, от і все. Я не знав, як інакше цього добитися. Я не хотів, щоб мене заарештували за те, чого я не робив.

— Та хіба ви самі не знаєте, що все це брехня! Ви ж знаєте, що брешете! — закричав Мейсон, неначе закликаючи весь світ у свідки, і його шаленства, пристрасного недовір'я і презирстваі було досить, щоб переконати і присяжних, і публіку, що Клайд — найза-пекліший брехун.

— Ви чули свідчення Руфуса Мартіна, молодшого кухаря, який їздив з вашою компанією на Ведмеже озеро?

— Так, сер.

— Ви чули, як він під присягою показав, що бачив вас з міс X у затишному куточку на березі Ведмежого озера і ви тримали її в обіймах і цілували. Було це?

— Так, сер.

— І це рівно через чотири дні після того, як Роберта Олден залишилась лежати на дні Біг-Бітерну! Що ж, ви і в цей час боялись арешту?

— Так, сер.

— Навіть тоді, коли тримали міс X в обіймах і цілували її?

— Так, сер, — тоскно і безнадійно повторив Клайд.

— Ну, знаєте! — загорлав Мейсон. — Ніхто б не повірив, що можна таке верзти на суді, якби ми тут не чули все це на власні вуха! І ви сидите тут і під присягою заявляєте судові, що могли розводити ніжності, обіймаючи одну обдурену дівчину, тоді як друга обдурена вами лежала на

1 ... 257 258 259 ... 290
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Американська трагедія», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Американська трагедія"