Читати книгу - "Бурштиновий Меч 1-6, Ян Фей"

Віллефор, я сподіваюся, що ти зможеш мене пробачити.

Погляд Тіамаса ковзнув по двох її дочках і став лагідним і спокійним.

Але врешті-решт вона відклала рамку для картини і підняла голову.

.

Почалося.

У порожнечі Буноссона відьми з тринадцяти країн, кожну з яких очолювала відьма з Місяця Спадщини, прийшли до кордону своїх країн.

.

Зірки на небі немов відбивали світло епохи.

. É .

Софі підвела голову і втупилася в сріблястого вовка вдалині. Погляд Ечіса був холодний і дещо стурбований.

Пора, — пролунав у порожнечі голос велетенського вовка, Софіє, чому я не можу по-справжньому контролювати силу Закону Тіамат? Де знаходиться Престол Долі?

Але Софі лише м'яко посміхнулася, я не знаю.

?

Що ти сказав?

.

Гнівне виття пролунало по всьому Кордону стихій.

—

Але в темряві —

Тіамас вже розкрилася. Вона мовчки спостерігала за цією давньою битвою. За нею, давним-давно, було місце, якому дали особливе ім'я — Гея.

.

Мета земного існування полягала в тому, щоб оберігати зародження життя.

.

І саме на це покладалася вся надія.

1548

Розділ 1548

.

Світ за світловими воротами насправді був світом води.

,

Водна гладь була спокійна, як дзеркало, як неглибоке море. На поверхні моря відбивалося блискуче зоряне небо. Метеор промайнув по далекому небу, і неглибокі хмари окреслювали обрій, наче гора.

Пальці ніг Брандо легенько наступили на поверхню води, і на дзеркальній поверхні розпливлися кола брижів.

.

Це було місце, де все народилося. Світло подорожувало по поверхні води, а з води народжувалися духи.

Він підвів голову. Спина дівчини вдалині нерухомо дивилася вгору на яскраве зоряне небо.

Ти прийшов пізніше, ніж я думав,

Вона повільно обернулася, і її яскраві чорні очі дивилися на Брандо, коли вона тихо говорила.

—

Між ними був трон —

Він був блакитний, як море, і зірки могли складати на ньому вірші. Він був чистий і бездоганний, як корона Марти.

На плато Карсук сонце повільно опускалося до горизонту.

Усі підняли голови, щоб подивитися на нічне небо, якому судилося бути надзвичайним у Вонде. Здавалося, що половина неба палає золотим полум'ям, а шари хмар відбивали вогненно-червоне світло. Палаючий метеор потроху пролітав по небу.

.

На другій половині неба щойно зійшли зірки, і ці величні, яскраві та чудові сузір'я одне за одним відкривалися на світло-фіолетовому небі. Зірки міняли своє світло, і на нічному небі в очах кожного поступово з'являлося сузір'я короля.

— Це було диво, яке існувало незліченну кількість років.

Хмари і зірки на нічному небі мінялися одна з одною, утворюючи високу гору.

.

Величезний дракон, що розлетівся по небу, і король на гірській вершині дивилися один на одного.

У цей момент в очах кожного були такі зірки і сни, полум'я і смерть. Це була найпрекрасніша сцена, написана в історії Блідої поеми — Сутінковий Дракон в цей момент злився з законом Тіамат.

І в цю мить у небі пролунав голос

,

Ти прийшов трохи пізніше, ніж я очікував, Брендел

Але все скінчено. — тихо промовив римлянин. Вона простягнула руку, і з її долоні засяяло чисте і бездоганне світло. Світло лилося повільно, як німий вірш, описуючи історію кількох епох.

У незліченних міфах і легендах він мав безліч назв.

.

Блідий вірш.

.

Чорне пророцтво.

,

Авторитет Марти, а також

.

Трон долі.

Римлянин подивився на яскраве світло і сказав: «Дивись, це те, на що ти покладався, Трон Долі, і тепер він належить мені»

Вона підняла голову і помилувалася чудовим зоряним небом. Її очі відбивали різнокольорове світло, наче вона була сп'яніла. Я на власні очі побачу руйнування твого світу в полум'ї. Таке чудове зоряне небо з часом розсіється в нескінченній темряві. Коли зірки гаснуть одна за одною, Всесвіт зустріне вічну тишу.

, ,

Тобі не здається, що це красиво, Брандо? Вона тихо засміялася, бо правда завжди прекрасна. Ви ще пам'ятаєте зірки, які ми бачили літньої ночі в Бучче? Хоча шкода, але вони врешті-решт загинуть

.

Брандо мовчки подивився на неї.

На якусь мить він справді побачив у ній тінь купецької дами.

Але, на жаль, тінь завжди буде тінню.

.

Він зітхнув.

?

Римлянин озирнувся на нього: Чому ти зітхаєш? Вам шкода всього цього?

.

Брандо похитав головою.

.

Я зітхаю про час, який ніколи не повернеться. Вона залишається в моєму серці, завжди нагадуючи мені про те хороше, що минуло.

Але те, що минуло, завжди пройде.

,

Те, що минуло, завжди пройде

Амандіна підняла голову в засніженому лісі, прислухаючись до знайомого і ніжного голосу. У небі він повільно звучав, наче розповідав давню історію.

.

У тій історії вона була принцесою в казці, і її принц відчинив їй довгі і вузькі двері з теплим світлом.

.

Це було її серце.

Якоїсь миті Амандіна прикрила рота, сльози котилися вниз, бризкаючи білими сніжинками.

Брандо повільно підвів голову, подивився в очі римлянину і тихо промовив

Я просто хочу дещо тобі сказати, Сутінковий Дракон.

Ви помиляєтеся

.

Він простягнув руку.

У темряві в його руці з'явилися дві протяжні золоті лінії. Лінії окреслювали форму священного меча. Виразне лезо сяяло світлом опору.

.

Священний меч Одерфейса, потроху, відбивався на поверхні води.

.

На нічному небі немов зійшли яскраві зорі.

У кожній країні на континенті Вонде люди дивилися на цю сцену в заціпенінні.

.

Сім святих мечів сяяли в нічному небі.

Одерфейс, що уособлював полум'я опору.

Цинна, сяйво мудрості.

Суд, безкорислива справедливість.

Зелень, життя природи.

Твердь, необмежена свобода.

, мовчазний захист.

Митор, чиста віра.

.

Сім променів світла зникали один за одним. Але сім зірок, що зійшли, поступово злилися в одне і під поглядами людей перетворилися на нове сузір'я.

.

Через багато років люди все ще пам'ятали цю ніч, сузір'я, яке сяяло на нічному небі.

Це був яскравий меч

.

Він мав назву.

.

Це називалося долею.

!

Брандо тримав меч і стояв на відблиску мілкого моря. На клинку один за одним зникали за ним сім священних мечів: вода і вогонь, вітер і земля, життя, світло і темрява. Вони злилися в одне ціле і перетворилися в бездоганне гостре лезо, яке випромінювало золоте світло.

.

Він сяяв, як золотий кришталь.

А