Читати книгу - "Ставка: ненависть, Горова Ольга"

– Слухай, тебе ніхто не змушує пити. Чого  ти так на цю пляшку вирячилася, ніби вважаєш, що я туди щось підсипав?! Вона ж закоркована! – озирнувся на неї з легкою іронією, зупинившись на порозі квартири. – Каву теж можеш сама приготувати, якщо не довіряєш. Покажу, куди натискати, – додав трохи саркастично, кинувши ключі на комод. Розвернувся до неї.

 Софія, здалося, більше почервоніла.

  Це все не мало його зачіпати взагалі! Але ж гризло.

– Ти не можеш мене звинувачувати у надмірній пересторозі, – буркнула у відповідь вона трохи таки знічено. – Не після цього вечора.

– Так я ж спеціально тобі віддав пляшку, ти її з рук не випускала! Все під твоїм контролем, – хмикнув Григорій. Але простягнув руку, щоб допомогти їй з пальто. – Дозволиш? Проходь. Будь, як вдома, – додав трохи іронічно, але без знущання. 

 І на мить завмер, торкнувшись пальцями плечей Софії. Стиснув тканину, випадково ковзнувши кісточками по шиї.

 Охрініти! Його проламало гарячою хвилею… Хоча що в тому дотику такого?!

 Неначе перший раз дівчини торкнувся, вдихнув теплий аромат шкіри… Звісно ж, це було не так. Давно не незайманий. 

Але… Здалося, чи вловив слабке тремтіння у відповідь? Налякав її? Чи… Осмикнув дурні здогадки. Ясна річ, боїться, не дурепа ж! Хоча він точно не несе для неї загрози.

 У вітальні стало пронизливо тихо! Йому аж вуха притиснуло. І так жарко, ніби відкрився його особистий портал у пекло! Пальці буквально засудомило… немов би вони вмовляли розум Григорія піти далі. Дозволити собі торкнутися, обхопити цю тендітну шию, всмоктати її тепло та мʼякість своєю долонею…

– Кухня там, – відвернувшись, він акуратно сховав пальто у шафу, удав, що ніякої паузи не було.

 Зовсім, як в авто, коли вони до його будинку підʼїхали. Тоді Григорій розвернувся до неї та… завмер. Бо чи не вперше побачив в очах Софії не войовничий виклик, а… дещо інше. Вона немов приглядалася весь цей час до нього, поки вони їхали. І в той момент дивилася так, ніби Григорій її чимось здивував. А ще… він не став би закладатися на те, що йому ввижалося в тому погляді, але…

 Ні! То, швидше за все, виблискував коньяк… І нема чого вигадувати! Але наскільки ж яро в ту мить йому кортіло її поцілувати!

 Нерви стягнуло, немов звело тугу пружину. Він відчував кожну жилу у власному тілі. Шкіра немов мала на нього стала, не налазила на напружені мʼязи. Ледь стримався.

 І це відчуття не минулося досі. Вона його збуджувала.

 Але справа була взагалі не в фізичному тяжінні. Хоча й того вистачало з головою, про що однозначно сигналізував напружений пах.

 Ця дівчина… він просто хотів її мати! Для себе. Але не так, як будь-кого до того. Ближче… за будь-кого до того.

 І Алекс то зрозумів, падлюка. Можливо, раніше за самого Григорія, бо він таки опирався цим почуттям. 

 “Уникаючий тип прихильності”, як то називав психолог, до якого його змушували ходити батьки. Але при цьому агресивно відкидали, що якось причетні до формування того клятого захисного механізму.

 А, дідько! В безодню все це!

 Зараз точно не час для саморефлексії. Та й у цей момент Григорій точно не хотів, аби вона на нього відреагувала так само, як на обдзюбаного приятеля. Тому…

– Ось кавомашина, – провів її до кухні, де вони помили руки. Махнув головою на агрегат. – Натискаєш ось цю кнопку, потім ту. Можеш перевірити відсік, там лише кавові зерна, ніяких домішок, – провів короткий інструктаж.

 Софія здавалася трохи розгубленою, але таки перевірила. Він чомусь посміхнувся її впертості.

– Чи хочеш вина? – запитав, поки вона готувала каву.

– Ні… Направду, я не дуже люблю вино. Мене від нього відразу у сон  хилить, – глянула на нього з-під брів трохи невпевнено.

 Ніби вважала себе винною в тому, що Григорій таку дорогу пляшку придбав. Хоча ж не просила, його дурний порив.

 Але його то не засмутило. Зрозумів її.

– Що ж, як ще не передумала забуватися у спиртному, в мене є коньяк, – він достав з шафки пляшку. – Теж новий, тобі пощастило, Софіє – підморгнув. – Можу до кави тобі запропонувати.

______________

Ще раз щиро дякую вам всім за вітання! ❤️❤️❤️