Читати книгу - "Хочеш я буду твоєю?, Мері Рейн"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– Ми повертаємося до Києву. – сказав Мирослав.
З самого ранку наш бос скликав нас на "нараду" щоб сказати, що ми повертаємося до офісу.
– А можна дізнатися причину? – озвався хтось з компанії.
– Не зараз. Йдіть збирайте речі. Автобус буде о 13:00. – сказав як відрубав.
– Як думаєш, що сталося? – запитала в мене Маша, коли ми вже відійшли від всіх.
– Поняття не маю.
Вже через годину, ми з подругою їхали в Київ.
Цікаво, чому так терміново потрібно повертатися? Можливо якісь проблеми у фірмі?
Їхати до Києву приблизно 12 годин, це якщо без зупинок, а оскільки ми з Машею зупинялися, дома ми було об одинадцятій. Я привезла її додому, а потім і сама поїхала.
Нарешті я в себе в квартирі. Я вже встигла скучити за нею.
Коли зайшла до кімнати, сівши на ліжко вже не встала. Настільки я стомилася з дороги, що навіть не поставила будильник.
Тож прокинулася я о 7:22
Коли розплющила повіки, ще секунд 20 не можу зрозуміти, а що відбувається?
І тільки коли беру телефон до рук, розумію, що запізнююся.
– Мати рідна, – Господи, я ж нічого не встигну.
Я швидко пішла до ванної кімнати, вмитися. Саме сьогодні мені пощастило, що я прихильниця "природної" краси й не потрібно витрачати час на мейкап. Одягла я легку літню спідницю, та білий топ. Прихопила сумочку, та помчала до машини. Добре хоч, що маю свою.
Вже за 30 хвилин я була біля офісу, пощастило що не було заторів. На щастя на роботу я встигла.
– Доброго ранку, – вітаюся я з колегами, – а Мирослав вже є?
– Так, і здається він не вгуморі, – відізвалася Маша.
Я здивовано підіймаю брови, та сідаю за свій робочий стіл. Цікаво, що сталося?
Я заглянула на почту, та завдань ніяких не було. Чудово, встигну хоч кави випити, бо результат прогуляного сніданку, сказався бурчанням мого живота.
Зробивши собі американо, я сіла на диванчик біля кавового апарату.
– Привітики, – прозвучав набридливий голос.
Повернувши голову, я власне й побачила власника цього дратівливого, писклявого голосу.
– Чого тобі Олено? – зробивши ковток запашної кави, запитала, – я ще не бачилася з Мирославом Антоновичом.
– Але точно побачишся, тож коли це станеться, передай йому, будь ласка, що я задоволена тією ніччю.
Закінчивши свій монолог, вона попрямувалася в невідомому напрямку, залишивши мене в ступорі.
І що це щойно було? Тією ніччю? То він з нею все ж таки спить? Тоді сама могла сказати, хіба ні?
Мені мало б бути все одно, але чому тоді так неприємно на душі?
Що ж мої любі, я повернулася з незапланованої відпустки, щоб з новими силами писати для вас=))
Надіюсь на вашу підтримку, в вигляді зірочок)))
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хочеш я буду твоєю?, Мері Рейн», після закриття браузера.