Читати книгу - "Ти, часом, не вампір?, Аліна Гончарова"

Я похмуро глянула на хлопців.  За півгодини мені набридло спокійно сидіти.  Настав час було діяти.

- Я хочу пісати, - заявила я тоном, що не терпить заперечень.

Обидва хлопці здивовано переглянулися.  Мабуть, з цього приводу їм інструкцій не давали.

- Гаразд, - здався Багров.

Вони привели мене до потертих дверей і завмерли в очікуванні.

- Як я зі зв'язаними руками пісати буду?  – обурилася я.

Ілля слухняно розв'язав мені руки і зайшов зі мною всередину.

- Вийди, - наказала я йому.

Той залишився стояти дома.

- Ти що збоченець?  Швидко пішов, я сказала, - я починала втрачати терпіння.

Андрій насилу витягнув друга, і вони замкнули двері ззовні.  Тільки це мені й було потрібне.  Зі швидкістю кулемета (дякую тобі, витримка перевертня) я скинула з себе весь одяг.

«Тільки б встигнути», - крутилася в голові нав'язлива думка.

Я почала перекидатися, коли за дверима почулися голоси.

Прислухавшись, я розібрала Андрія і Іллю, так що хвилювання, що з'явилося, безповоротно зникло.

Як тільки я остаточно і безповоротно перетворилася на вовка, у двері скромно постукали.

- Ти все?  – почувся голос Багрова.

- Так, - я постаралася говорити звично, хоча з вовчою пащею це було досить нелегко.

Одночасно сталося кілька речей: двері в туалет відчинилися і зазирнув Ілля;  я кинулася на хлопця, збиваючи його з ніг;  у кімнату вбігла Настя, розповідаючи про те, що Миров іде на цей поверх і "потрібно терміново кудись заховати лоха з підозрою на вовка".

Але потім усі події злилися в одну лінію.  Я оббігла Настю, яка почала верещати, ледь ухилилася від збентеженого Алекса і, злетівши сходами, побігла вулицею.

Так… навряд чи ці нудні городяни колись бачили справжнього вовка (зоопарк не береться до уваги).

Добре, що зараз ще ранній ранок, і людей прокинулося не так багато.  Та й багато громадян можуть списати величезного сірого звіра, що тікає по вулиці, на галюцинації.

Перебігши дорогу (і пофіг, що червоний колір, вовк я чи не вовк, зрештою?!), Я зупинилася.  До нашого будинку було досить далеко (та й не факт, що вампіри зустрінуть мене з розпростертими обіймами), а до Маші наводити їх не хотілося.

Ех, була не була.  Крім Громової ніхто не зрозуміє!