Книги Українською Мовою » 💙 Історичний роман » Люлька, шабля - вся родина, Олег Говда 📚 - Українською

Читати книгу - "Люлька, шабля - вся родина, Олег Говда"

490
0
09.03.24
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Люлька, шабля - вся родина" автора Олег Говда. Жанр книги: 💙 Історичний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 25 26 27 ... 108
Перейти на сторінку:

Пустивши поводи, Василь розвернувся в сідлі і продовжував стріляти. Але, схоже, особливої ​​шкоди це турові не завдавало. Боки він не підставляв, а в похилене чоло цілити, що з рогатки по броні танка клацати. Там і кувалдою треба знати куди гепнути, щоб результат був... Зате відстань між вершником і звіром скорочувалася буквально на очах.

Відчувши волю і підсвідомо шукаючи порятунку у людей, кінь запорожця не став тікати в степ, а заклав широку дугу, кінець якої упирався в обоз. І... завдяки щасливому випадку, пролягав поруч зі мною...

Щасливого, оскільки і я отримав шанс взяти посильну участь в смертельному полюванні...

Свій перший і останній лук я тримав в руках приблизно в семирічному віці. Він був виготовлений з вербової гілки і рибальської волосіні, стріляв вирізаними з очерету стрілами і призначався для війни з жабами в ставку. Татарський лук, яким мене озброїв Василь, був куди важчим і тугішим. Але принцип дії той же... Та й ціль крупніша разів у сто. Саме ця обставина і спонукало мене на геройство, якому співаємо ми пісню.

І дурневі зрозуміло, що з такою стрілецькою підготовкою в конкурсі на кращого Робін Гуда я б не став брати участь, але потрапити в тушу габаритами три на два метри, навіть якщо та несеться щодуху, з відстані в десяток кроків, можна спробувати.

Загалом, приготувався в міру розуміння і, коли чорно-бура тварюка порівнялася зі мною, спустив тятиву. Отримав по пальцях... і, звичайно ж, забувши про необхідність взяти випередження, промахнувся... Майже.

Мені пощастило двічі. По-перше, — витягнута навмання з сагайдака стріла виявилася не бронебійною, а мисливською — з ріжучим наконечником. По-друге, — знову ж таки, завдяки щасливому випадку, вона не потрапила в бік тура, оскільки навряд чи завдала б йому хоч яку-небудь істотну шкоду. Зате, дуже вдало чиркнула по куприку... В тому самому місці, де починається хвіст. Може, у бика там була стара, незагоєні рана, а може, місце таке, особливо хворобливе, я не ветеринар, не знаю, — але величезний звір чи то булькнув, то чи гикнув… і зупинився, зариваючись в землю передніми ногами. А в наступну мить у мій бік повернулася морда розлюченого тура...

У благовидного дідуся з німбом над головою, що сидить на хмарі, чинно звісивши ніжки, я, як і більшість однолітків, ніколи не вірив. Зате тепер, дивлячись у налиті кров'ю і ненавистю очі звіра, націлені на мене роги, дмухаючі парою ніздрі і на злітаючі з губ жовтуваті клапті піни, зрозумів — церква не бреше: диявол є. І зараз він підхопить мене на свої вила і потягне просто в пекло. Щоб не зневажав Бога і не ліз, куди не просять. Сказано було: «в обоз до жінок», ось і нічого на амбразуру кидатися... справжнім героям попід ноги плентатися.

Загалом, як кажуть мудрі люди: за добре діло розплати не минути.

Мій кінь, здається, також уявляв себе великим грішником і пекла побоювався всерйоз... Тому що навіть не заіржав — заверещав з жаху й помчав геть з усіх чотирьох копит, не чекаючи, поки недотепа-вершник зволить прокинутися і віддати команду. Та так жваво, що замалим не викинув мене з сідла.

Поводи були відпущені раніше — заважали стріляти, а тепер за ними пішов і лук. Усвідомлюючи, що моє життя зараз залежить лише від швидкості коня і міці рук, я припав до гриви, вчепившись у неї так міцно, як тільки міг і закричав, що блаженний:

— Винось, рідний! Давай! Пішов! Пішов!.. — або якось так.

Навряд чи татарський кінь розумів українську мову, але від того що я волав йому просто у вухо, ходу все ж додав. Хоча, здавалося б, куди більше. Я навіть не уявляв собі, що коні можуть мчати з такою прудкістю. Земля під копитами мигтіла із запаморочливою швидкістю.

Тур, зрозумівши, що ще мить і цей ворог теж від нього втече, ще раз гучно заревів, роздер копитом землю і розвернувся до попередньої цілі...

Миттєво оцінивши ситуацію, Полупуд усе зробив так, немов був готовий до моїх дій заздалегідь. Не марнуючи ні секунди, зупинив коня і, використовуючи нерухомість звіра, неквапливо прицілився.

І потрапив, як слід. Гостра, ніби шило, призначена для пробивання сталевих панцирів, бронебійна стріла увійшла точно в праве око звіра... А коли тур, обпечений болем, трохи смикнув мордою, друга стріла немов виросла поруч із першою. Тільки в лівому оці...

Степовий велетень жалібно замукав, захитався на ногах, що підгиналися під ним, захрипів і впав. Так що земля загула. Потім завалився на бік і забився в передсмертних конвульсіях, ламаючи трави і здіймаючи хмару куряви.

Звичайно ж, про все це я дізнався пізніше, а тепер мої зусилля були зосереджені на тому, щоб утриматися на спині коня, що нісся стрімголов у скаженому галопі. А коли я все ж зумів взяти поводи в свої руки, то зрозумів, що пригоди мої на цьому не закінчилися.

Смертельно переляканий кінь закусив вудила і поніс. Не розбираючи дороги. Аби швидше і подалі. І, як часто буває в житті, тікаючи від однієї небезпеки, стрімголов, мчав назустріч іншій... А саме — стіні з важко навантажених возів. Налетівши на які, швидше за все, розіб’ється на смерть. І мене заодно покалічить. Може, обійдеться і без летального результату, але як мінімум, з численними синцями та переломами.

Досвідчений вершник, напевно, зміг би впоратися з конем, вкоськати, заспокоїти... Направити в бік. Але я не мав ані найменшого поняття, як цього досягти. Всі мої спроби керувати напрямом, використовуючи поводи і коліна, не справляли на коня жодного враження. Навпаки, схоже, він і їх сприймав як додатковий посил і намагався бігти ще швидше. А до обозу вже залишалося зовсім нічого.

1 ... 25 26 27 ... 108
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Люлька, шабля - вся родина, Олег Говда», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Люлька, шабля - вся родина, Олег Говда"