Читати книгу - "Бувайте, і дякуємо за рибу;"

— Що ти... — вона запиналась. — Ти...?

Вона труснула головою і волосся закрило її темні, налякані сльози.

Він швидко піднявся, обійняв її і поцілував.

— Мабуть, ти можеш робити те ж, що і я, — сказав він і вийшов прямо у горішні двері.

Запис дійшов саме до тієї частини.

Розділ 23 

Над зіркою Заксіз саме розгорілась битва. Сотні лютих і страшенно озброєних Зірзлянських кораблів вже розгромлено і розтрощено до атомів усіма можлививми руйнівними силами величезного срібного Заксізіанського корабля.

Частина супутника також кудись ділась. Швидше всього її рознесло тим же сліпучим пострілом силової гармати, який розщеплює кожну найменшу частинку простору, через яку проходить.

Зірзлянські кораблі, що залишились, хоч як жахливо озброєні вони не були, дали драла, безнадійно переможені руйнівною силою Заксізіанського головного корабя і шукали прихистку за супутником, залишки якого продовжували дезінтегруватися. В цей час, Заксізіанський флагман, який мчав навздогін Зірзлянським кораблям, раптом оголосив, що йому потрібен вихідний і полетів з поля бою.

На якусь мить у всіх подвоїлось відчуття страху і переляку, проте корабель зник.

З колосальною силою він пурхав вздовж неосяжних шляхів нераціонально вигнутого простору, швидко, легко, і головне, безшумно.

Глибоко в його засаленій, смердючій койці, якою насправді був люк, що вийшов з ладу, Форд Префект спав серед своїх рушників і снились йому старі улюблені місця. Серед них був і Нью-Йорк.

У сні він проходив пізно ввечері біля Іст Сайду, вздовж річки, яка стала настільки сильно забруднена, що нові життєві форми з’являлися з неї спонтанно, вимагаючи соціального забезпечення і права на голосування.

Одна з таких форм щойно пропливла повз, махаючи кінцівкою. Форд помахав у відповідь.

Істота підпливла до берега і виповзла з води.

— Привіт, — сказало воно, — мене щойно створено. Я геть зовсім новий і нічого не знаю про Всесвіт. Ти можеш мені щось розповісти?

— Отакої, — сказав Форд трохи розгублено, — я можу розповісти хіба що де найближчий бар.

— А як щодо любові і щастя. Я відчуваю глибоку потребу в таких речах, — сказала істота і помахала щупальцями. — Є якісь думки з цього приводу?

— Ти можеш одержати щось типу того, — відповів Форд, — на Сьомій Авеню.

— Я інтенсивно відчуваю, — продовжило створіння, — що мені треба бути красивим. Я гарний?

— Ти доволі прямолінійний.

— Не має часу на пусті балачки. Я гарний?

— Як на мене? — запитав Форд. — Ні. Але слухай, — додав він за мить, — більшості людей начхати. Розумієш. На поверхні є ще такі як ти?

— Не знаю, чуваче, — відповіла істота, — я ж казав, що новенький тут. Життя зовсім чуже для мене. На, що воно схоже?

Нарешті, Фордові трапилось запитання, на яке він міг авторитетно відповісти.

— Життя, — почав він, — наче грейпфрут.

— Ем, як так?

— Ну, воно щось типу помаранчево-жовте із заглибленнями зовні, вологе і м’ясисте всередині.  А ще в ньому є зернятка. О, і деякі люди полюбляють з’їдати половинку на сніданок.

— А є ще бодай хтось, з ким я міг би поговорити?

— Я сподіваюсь, — сказав Форд. — Запитай полісмена.

Глибоко в своєму лігвищі, Форд Префект завовтузився і перевернувся на інший бік. Це не був його улюблений тип снів через те, що в ньому не було Ексцентрики Галумбітс, тригрудої шльондри з Еротикону IV, за участі якої проходило більшість його снів. Але принаймні це був сон. І принаймні він спав.

Розділ 24

На щастя, на алеї був потужний висхідний потік, оскільки Артур не практикувався тривалий час, принаймні не свідомо, хоча свідомо таким зайнятись якраз не вийде.

Він шугнув донизу, майже діставши щелепою порогу і ледве не впав, раптом приголомшений глибоко дурною справою, яку він щойно зробив, що повністю забув про те, що має впасти на землю і не впав.

Чудовий трюк, подумав він, якщо ти вмієш його робити.

Земля загрозливо висіла над його головою.

Він намагався не думати про землю, яка вона незвичайно велика і як сильно вдарить його, якщо він перестане висіти і раптом впаде. Артур намагався думати про щось добре, наприклад, про лемурів. Це було якраз те, що потрібно робити в такому випадку, хоча він і не міг згадати як вони виглядають чи це були ті істоти, благородні стада яких несуться по зелених рівнинах, а може це щось інше, здається він згадав про антилоп. Отже це було важко — думати щось хороше не просто вдаючись до надмірно сентиментальної загальної прихильності до якоїсь речі. Це надійно тримало його мозок добре зайнятим, в той час як його тіло намагалось пристосуватись до того факту, що воно не торкається ні до чого.

Обгортка від батончика Марс пролетіла алеєю.

Після короткої миті сумніву і невпевненості вона, зрештою, дозволила вітру підхопити себе і потріпотіла між Артуром і землею.

— Артуре...

Земля все ще загрозливо висіла в нього над головою, і він подумав, що мабуть вже час щось з цим робити, наприклад, відлетіти. Так він і зробив. Повільно. Дуже, дуже повільно.

І поки він повільно, дуже, дуже повільно відлітав його очі закрились — обережно, щоб ні в що не врізатись.

Відчуття, що його очі заплющуються прокотилось всім тілом. Як тільки воно досягло ніг, і все тіло було попереджено про те, що очі закриті, і перестало панікувати, він повільно, дуже, дуже повільно обернув своє тіло в один бік, а розум в інший.

Це мало б допомогти розібратися.

Тепер Артур відчував повітря навколо себе, яке доволі бадьоро повівало не зважаючи на його присутність. Повільно, дуже, дуже повільно, наче зі сну, він розплющив очі.

Звичайно, він і раніше літав багато раз, проте лише на Кріккіті, аж поки пташині співи не почали зводити з розуму, проте тут все було по-іншому.

Тут він був у своєму власному світі, висів у знайомому повітрі: тихому, без метушні, вдалині від легкого тремтіння, яке можна було б пояснити цілим рядом речей.

За десять чи двадцять метрів лежало тверде гудроноване шосе і за кілька ярдів справа світили жовті вогні Верхньої вулиці.

На щастя, алея була темною, оскільки ліхтарі, які мали б освітлювати її вночі, були встановлені на винахідливе часове реле, а