Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Львів. Пані. Панянки 📚 - Українською

Читати книгу - "Львів. Пані. Панянки"

324
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Львів. Пані. Панянки" автора Уляна Дудок. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 25 26 27 ... 81
Перейти на сторінку:
правильності. Завдяки тобі я навчилась любити відчуття м’яких тканин. Завдяки тобі я в дитинстві думала, що життя завжди буде легким, невимушеним, теплим та ніжним. А батько… Він завжди намагався піднести мене над буденністю. Хотів зазирнути вперед… А що попереду?

Пані Кіслер мовчки дивилася на святкові вікна. І наче згадала:

– Твій батько щось передчував. За кілька днів до… до того… Він сказав мені, що, мабуть, вже не побачить Львова, міста своєї юності. Тоді я здивувалась. А тепер розумію: він передчував.

Дочка схвильовано встала.

– Він і мені щось подібне казав. Що мені треба відвідати Львів. Наче повернутися до коріння… До здійснення мрій.

Вона зітхнула й простягнула матері долоні:

– Давай я тебе проведу.

Тримаючись за руки, вони повільно пішли до дверей. У вітальні Геді сама подала пані Кіслер капелюшок і довге боа з чорно-бурої лисиці, почала казати дуже тихо:

– На всіх нас, можливо, чекають зміни… Тато це відчував. Пам’ятаєш його останню записку на цигарковій коробці?

– «Геді, потурбуйся про матір, будь ласка».

– Я лише тепер починаю розуміти її зміст. Після того, як Гітлер захопив Саар та Рейнську провінцію. У передсмертній агонії батько думав, що для всіх надходять важкі часи.

Вони вийшли на ґанок. Біля нього на пані Кіслер уже чекала машина з водієм.

Геді промовила ледь чутно:

– Десь я читала, що жінка не повинна терпіти те, що їй не подобається. Якщо чоловік її не розуміє, не змінює ставлення до неї, до її прагнень, її покликання, вона повинна з ним розлучитися.

– Геді, роби те, що задумала, – пошепки відповіла мати, – але нікому не кажи про свої плани. Навіть мені. Буде краще, якщо я зможу чесно казати, що не знаю, де ти.

– Якщо ти про це, то воно неможливе. Ти сама знаєш, – сказала дочка, але всміхнулась обнадійливо.

– Знаю, – відповіла пані Кіслер досить голосно. – До завтра, моя мила.

Мати сіла в авто. Заторохкотів мотор. Геді усміхнулась і помахала їй рукою.

На ґанок вийшов Фріц Мандль, узяв Геді за лікоть:

– Зараз я поїду в лабораторію. Хочеш зі мною?

– Хочу. Піду переодягнуся.

– Навіщо? Червоне тобі до лиця.

– То візьму хоча б хутро.

– Я про нього подбав, – він обернувся й кивнув крізь скляні двері покоївці, яка тут же винесла велику коробку. Відкинув кришку й дістав великого сріблястого песця, елегантним рухом покрив її плечі.

Геді усміхнулась:

– Дякую. Піду візьму сумочку й рукавички. Він притримав її за лікоть:

– Ти справді хочеш поїхати зі мною?

– Справді хочу. Там же буде цікаво.

– Іронізуєш?

– Ні. Фріце, ти не віриш, що я розумію ваші військові розмови?

Він засміявся:

– Вірю. Розумієш.

У великому кабінеті начальника лабораторії серйозні чоловіки обговорювали важливу проблему.

Мандль повідомив, що розвідка дізналася: японці працюють над створенням керованої торпеди.

– Керуватиме нею смертник. Він сидітиме у малесенькому відсіку й наводитиме її по перископу.

– Виходить щось на кшталт крихітного підводного човна.

– Італійці мали тихохідні торпеди з годинниковим механізмом ще під час світової. І навіть випробували їх у бою.

– Вони нікуди не годяться! Їх дуже легко виявити.

– Ви думаєте, вони не вдосконалюють їх саме зараз?

У кабінеті були самі чоловіки. Й оповита ароматом парфумів пані Мандль.

На хвилинку зайшла секретарка, принесла чай та бутерброди і зникла за дверима.

Геді стояла біля вікна з чашечкою чаю в руках і дивилась на заводські корпуси. Розкішне хутро недбало покривало одне плече. Звабливо палала червона сукня. Чоловіки гарячкували, сперечались, висували ідеї, шляхи рішення – і вщент розбивали їх ґрунтовними аргументами.

– Отже, – підвів риску Фрідріх Мандль, – нам потрібна торпеда, яка керується дистанційно. Але ворог може заглушити сигнал. Або навіть перенаправити його. І хто вирішить цю проблему – той переможець.

Уже в машині він поцілував дружину:

– Дякую, моя мила. Ти просто чарівниця!

– О Боже! Що ж я такого зробила?

– Тобі нічого й не треба робити. Бо ти – моє диво. У твоїй присутності вони стають розумнішими, сміливішими, працюють краще. Ти помітила, які погляди кидав на тебе Пабст?

– І ти не ревнуєш?

– До нього – ні. Йому до тебе – як до Місяця, не дістане.

– То виходить, що сьогодні я працювала на тебе. Вимагаю платні!

– Якої?

– Поїхали завтра до Відня. Послухаємо оперу.

– Отакої! А хто писатиме запрошення на недільну вечірку?

– Останнім часом ми з тобою разом тільки тим і розважаємось, що пишемо запрошення. Чи складаємо меню.

– Важке у нас життя! – розвеселився він.

– Добре, що ти його присмачуєш такими подарунками, – Геді погладила своє розкішне хутро. – Я, мабуть, одягну його в неділю.

– До цієї сукні?

– Ні, до сірої. З перлами буде гарно і без надмірності.

– Ти повинна бути найкрасивішою.

Жінка засміялася:

– Постараюсь.

Вони мчали по рівній дорозі. Щасливе багате подружжя. Залиті сонячним світлом гори здавалися синюватими, розкидані по долині будиночки – казковими. Наближалося літо.

* * *

Геді нездужала і зламала застібку від улюбленого кольє, тому Фріц, вирушаючи без дружини на два дні до Швейцарії, залишив їй ключі від сейфа, де зберігалися прикраси, – щоб ювелір полагодив його до запланованої на неділю вечірки.

Мандль останнім часом став дуже підозріливим, приставив до дружини ще одну покоївку, високу й міцну, як гвардієць, щоб пантрувала за кожним її кроком. Бо Геді вже двічі намагалася втекти з їхнього пречудового замку. Обидва рази її переймали ще на дорозі, неподалік Шварценау. Після обіду пані Мандль викликала таксі й послала покоївку, яку прозвала ім’ям Гретель, героїні казки братів Грімм, у містечко по нитки муліне фіалкового кольору, бо їй закортіло вишивати. Але коли та повернулася з покупкою, Геді вже надумала переміряти всі свої хутра й порозкладала їх у будуарі. Швидко втомилась і звеліла покоївкам не чіпати нічого до завтра – тоді вона закінчить примірку. Нарешті обох, і Гретель, і пані Метелицю, було відпущено на вечерю. Пані Метелицею Геді називала дівку-гвардійця, хоча й знала, що вона – панна.

Надумавши ще поганяти прислугу, Геді не стала дзвонити, а сама пішла на кухню, де дівчата зазвичай їли. У довгому шовковому халаті, яскраво-жовтому, з широчезними рукавами, вона виглядала тут геть чужою. Кухар уже пішов, а його помічницю, що саме домивала посуд, було послано у підвал по вино.

– Гретель, будь ласка, піди до мене, позачиняй вікна. Страшенний протяг! А ви, пані Метелице, принесіть із оранжереї фіолетовий ірис. Тільки один, на довгому стеблі. У спальню.

Залишившись у кухні сама, чарівна пані Мандль витягла з широкого шовкового рукава паперовий пакетик і швидко висипала в каву, яку приготувалися пити покоївки, білого порошку –

1 ... 25 26 27 ... 81
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Львів. Пані. Панянки», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Львів. Пані. Панянки"