Читати книгу - "Білявки все ще не помирають наодинці, КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- Не знаю, - відповів Павло. У мене було відчуття, ніби мене обійняв дідусь, але у нього були інші парфуми. – Хлопець над чимось задумався.
Цього разу, володаркою рецепції була привітна руда пані. Вона побажала їм гарного дня та висловила надію, що вони ще сюди повернуться.
- Лише за умови, що у шафі не буде мертвого тіла, - не стрималася Фані. Павло та тітонька Квітка подивилися на дівчину із докором.
- О, то ви чули про це. Її знайшла Віра, наша покоївка, вона зараз дає інтерв’ю журналісту, - показала бровами тимчасова володарка рецепції. Фані, Павло та пані Купер ще раз переконалися, що новини доволі часто брешуть.
Допоки вони не виїхали з межі міста, всі мовчали. Потім тітонька Квітка запитала у майбутньої племінниці-онуки, як її батьки.
- Мама переживає, що я, окрім ганебної любовної історії, - Павло зиркнув на свою наречену, - це вона так думає, мій, янголе. Так от, вона не дуже задоволена, що я ще й у кримінал лізу. Але Ви ж мене розумієте, так, тітонько Квітко, - обернулася вона до старенької.
- З висоти своїх років я би вам радила не лізти у детективну історію, але я знаю, що у вашому віці, я би сама туди влізла. А тато?
- Тато фактично дав мені благословення, - неприродно засміялася Фані. – Його підкорили ваші сигари.
- Не обов’язково, - відмахнулася від сигар пані Купер. – Він все ж - чоловік, і він лише працює. А твоя мама має ще й їжу готувати, квартиру прибирати. Інакше кажучи, у неї значно більше обов’язків і вона хотіла б передати деякі з них слугам, якби такі були.
- Яке щастя, що Павло готує такі смачні страви, - неприродно радісно сказала Феофанія.
- Я не проти готувати, коли є час, - повідомив наречений. – Але, так, заради цікавості, ти дійсно не вмієш готувати?
- Я вмію готувати лише яєчню та омлет, - зітхнула Фані.
- То ти самими лише яйцями харчувалася, під час навчання? – Запитав ошелешений хлопець.
- В університеті було непогане і доволі дешеве кафе. Тож, снідала я бутербродами, обідала в кафе, а на вечерю пропускала прийом їжі, або дозволяла собі темний шоколад – він не такий калорійний і мізки годує. Іноді я варила пельмені з супермаркету, це я теж вмію, а у спекотну пору року робила салати зі свіжих овочів. Зрештою, порізати овочі не так вже і складно. А на свята я дозволяла собі готову їжу з супермаркету: курячі відбивні, печену картоплю. Ой, я зараз зголоднію!
- До Березівки зачекаєш, чи вже шукати кафе? – Запитав наляканий Павло.
- Зачекаю.
Пані Купер хотіла оглянути руїни замку в Корці, але дорога була така закручена, що Павло проскочив потрібний поворот.
- Нічого, - заявила тітонька Квітка, - буде стимул жити далі. До речі, мені пан Кестрел розповів доволі цікаві речі про замок у Губкові то…
- А де це? – Запитала Фані.
- Це в твоєму районі, вірніше, як ви це називаєте… «області». Як ти цього не знаєш?! – обурилася пані Купер.
- Я не дуже добре знаю географію, - похнюпилася дівчина.
- Це – історія.
- Про Остріг я знаю, і про Дубно, і про Тараканів форт, і ще про багато чого. Але я не все пам’ятаю, - розвела руками дівчина.
- До речі, про історію, - сказав Павло, після того як об’їхав білий мерседес. - Навіщо повзти так повільно? Так от, щось у нашій історії не сходиться.
- Що саме? – Запитала Фані. – У мене таке саме відчуття.
- На жаль, я не знаю. Я вже майже зрозумів, коли мені зателефонували клієнти. І сьогодні, коли мене обійняв той дивний литовець, я теж майже зрозумів. Тітонька Квітко, ви не знаєте, що на нього найшло?
- Він вважає, що ти його, хоч і далека, але родина.
- Вас він не обнімав, - наголосила Фані.
- Тому що знав, що я почну плакати. А у тебе, Фані, що з нашою історією?
- Я не певна, - знизала плечима дівчина. – Але навіщо так сильно морочитися з тілом? Припустимо, хтось викрив, що та пані була агенткою Інтерполу, навіщо її тіло підкидати футболістові? Хіба не простіше відвезти її до лісу і там закопати, чи навіть залишити так, у чагарнику?
- Не так то легко обійти всі камери спостереження, - розмірковувала пані Купер.
- Чому? – Здивувалася Фані. – Вони ж протягли її якось до готелю.
- І тут виникають запитання, чи була вона на той момент ще жива? – Сказав Павло, намагаючись не висказати все що думає, про водія авта, що довго сигналило.
- І чи була вона дійсно п’яна, чи може одурманена, - задумалася Фані.
- Дійсно, - підтримала тітонька Квітка. – Може, футболіст збрехав і сам переніс її тіло у наш номер, щоб сховати від тієї брюнетки. А може вона пішла із ним в алкогольному запалі, а тоді відштовхнула, і він її задушив. Дурня якась.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Білявки все ще не помирають наодинці, КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА», після закриття браузера.