Книги Українською Мовою » 💙 Історичний роман » Минуле поколінь, Павлюк Олександр 📚 - Українською

Читати книгу - "Минуле поколінь, Павлюк Олександр"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Минуле поколінь" автора Павлюк Олександр. Жанр книги: 💙 Історичний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 25 26 27 ... 67
Перейти на сторінку:

 

Дмитро акуратно дописав останнє речення, поклав речі до сумки й трохи потрусив Лютного, який без слів зрозумів, що настала його черга нести варту. Після нього, Строгого будити не прийшлося, він сам прокинувся і обійшов периметр. Коли почав сходити туман, прокинулись решта й почали збиратися в дорогу.

- До Глухова доба, може трохи більше, - Говорив Богдан, складаючи кусок грубої тканини, на якій спав.

- Мусимо встигнути, полковник не вказував коли саме нам з’явитися, - Пояснив Строгий, - Якиме! Як ся чуєш?

- Житиму.

- Файно є.

На тракт виїхали по черзі, Іван їхав останнім, повернув коня, аби впевнитись, що нічого цінного не залишили й вирвався до переду.

Подальший шлях був прямим, проходив знову через засіяні поля. Коні йшли галопом, намагалися тримати невеличку дистанцію. Осіння погода все більше давалася в знаки. Холодне повітря на великій швидкості, розсічені лиця, відчуття свободи, повної влади над собою і навіть легкого азарту. Дорога залишалася прямою дуже довгий час, аж поки не почалися невеличкі схили, тракт їх обгинав, то ж довелось збавити темп.

Обійшовши горбасту місцевість, помітили, що шлях веде до річки й там закінчується. Братство вирішило зупинитись і пошукати новий обхід, що було непросто. Навіть за метрів десять від берега, все було запущено високою травою, бур’янами і зрідка комишем, деякі з яких уже встигли розкритися й рознестися околицями.

- Зараза!, - Обурився Георгій, - Треба вертати назад. Ми десь проїхали поворот.

Дмитро залишився в сідлі й переглядав карту вручену Свиридом. Іван з Богданом пішли правим боком озера, Яким з Євтимом перевіряли лівий. Повернувшись, зробили висновок, що Георгій Драга правий.

- Їдемо до схилів!, - Гучно скомандував Дмитро, - Ми обійшли їх не тим боком.

Іван вилаявся і надпив води з фляги, передав її Якиму, який сьогодні почувався живо. Георгій повів коня до кінця берега, аби втамувати спрагу тварини, але побачивши скаламучену воду в купі коріння, передумав.

- Тут коней не поїти, - Спльовуючи виговорив і почув на іншому березі шелест трави, - Дмитро! Що тут за чорти водяться?

- Може ондатри, - Відповів припускаючи.

- Та насрати, - Вилаявся за кілька секунд, вдивляючись в кінець іншого берега.

Іван Строгий знову виїхав останнім, це було свого роду правилом у їхній компанії. Ватажок завжди перевіряв, аби вийшли всі, а після, знову виривався вперед, раз-за-разом.

Рухались повільно, аби впевнитись, що на цей раз нічого не пропустять, Дмитро тримав одне око на карті, друге на дорозі. Впевнившись, що прийшли куди потрібно, Євтим отримав причину вслухатись.

- Тут якийсь дивний шум, - Тихо сказав наближаючись до коня Івана.

- Який саме?, - Насторожено запитав.

- Скажемо так, оті дерева на схилі не вітер колише.

Строгий з тривогою подивився Євтиму в очі і жестом вказав колоні зупинитися.

- Слухайте уважно! Ділимось. Я з Євтимом їдемо перші, ви ділитесь по троє. В разі нападу, хто залишився, повинен вертати назад і тікати. Зрозуміло?

Мовчання було знаком згоди. Строгий зі Свитою ступили, Георгій роздратовано сплюнув на землю. Коли ватажок з дідусем зникли з горизонту, виступили Богдан, Георгій та Андрій, тримали руку на поясі зі зброєю. Після них вирушили Яким та Дмитро з Тарасом, пройшовши схил, побачили побратимів і прискорили темп. Подальша дорога йшла через міст над річкою, яка в свою черга впадала в озеро, причину минулої затримки. Під’їхали до початку переправи, лишень кінь Івана ступив на дошки, зі схилів водойми повилазили запорозькі козаки, одягнені по-різному, або ж як кажуть в народі: «В чім попало». Строгий погнав коня мостом, але запорожці появилися й там. Кінь заіржав, став на диби, ватажок ледве впорався з твариною. Братство, яке було позаду, вже стояло в оточенні. Яким та Дмитро встигли пройти, але краще б запізнилися, потрапивши в кільце з наставлених мушкетів. Тарас був трохи позаду, побачивши, що немає шансів у битві, швидко звернув коня на бік. Євтим закричав: «Біжи!». Деякі запорожці направили зброю в бік Лютного й почали стріляти. Георгій з уже вийнятою шаблею спрямував стривоженого коня на них, замахнувся. Дмитро зупинив його ударом своєї шаблі. Нападники все більше звужували кільце, заганяючи братство в одну купу.

- Сука, - Тихо вилаявся Іван, - Не чинити спротиву!

На мосту появилось трійко вершників, один з яких не був одягнений «В чім попало». Він під’їхав ближче, вийняв шаблю і направив її на оточених.

- Киньте зброю і злазьте з коней!, - Наказав отаман.

Братство переглядалось поглядами, не знаючи, що робити далі. Строгий важко й ствердно кивнув, повернув шаблю в піхви, а за ним й усі решта. Георгій вилаявся.

По черзі злізли з коней. Мушкетери зробили невеличкий крок назад, з боку переправи дали дорогу отаману. Один з козаків підійшов з відкритим лляним мішком і вигукнув.

- Залізяку!

Іван мить думав, зняв пояс і вкинув.

- Здайте зброю, - Говорив тихо, - Довіртеся мені.

Один-за-одним, мішок ставав все важчим. Коли черга дійшла до Георгія, він люто дивився на козака з торбою, без двох передніх зубів.

- Сука! Кидай!, - Викрикнув.

Георгій не витримав, схопив за шиворіт.

- Драго!, - Зупинив Іван, відтягуючи назад.

Запорожці з мушкетами напружились. Яким боявся, аби хтось не зробив випадковий постріл.

- Роби, що вони кажуть. Нам в бійці не вижити, - Заспокоював Строгий.

Георгій впорався зі своєю злобою, зняв пояс, вкинув шаблю з пістолем до мішка. Отаман спокійно сидів на коні і дивився. Кивком вказав мушкетарам забрати коней, інші зброю припустили.

- Хто головує?, - Запитав гетьман, віком трохи більше шістдесяти, з помітним шрамом на щоці, мабуть від різаної рани, дуже давньої.

Іван зробив невеличкий крок вперед.

- Ти…, - Вказав рукою туди, де побіг Тарас, - А оцей, мав причини отак давати драла?

1 ... 25 26 27 ... 67
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Минуле поколінь, Павлюк Олександр», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Минуле поколінь, Павлюк Олександр"