Читати книгу - "Шепіт мертвих. Третє розслідування, Саймон Бекетт"

Обличчя Ґарднера скам’яніло:

— Він міг припустити, що це не важливо, якщо тіло згоріло в автокатастрофі. Якби не відбитки пальців, знайдені в хатині, так би й було.

— Але той, хто встромив голки в тіло, очевидно, очікував — хотів, — щоб воно було ексгумоване.

Судячи з погляду Ґарднера, він міркував: викинути мене геть чи все ж таки відповісти.

— Я знаю. І якщо вам цікаво, то нам також спало на думку, що відбиток пальця міг бути залишений навмисно. Можливо, Декстер зробив це сам, а може, він похований в іншій могилі на Стіпл-Гілл, а хтось зберігає його руку в контейнері з льодом. Але поки ми не дізнаємося, так воно чи ні, він залишатиметься підозрюваним. Вас такий варіант влаштовує, докторе Гантере?

Я промовчав. Тільки відчував, як стиснулися м’язи обличчя.

— Девід лише намагається допомогти, Дене, — сказав Том. Це тільки погіршило ситуацію.

— Певно, що так, — слова Ґарднера могли означати що завгодно. Він підвівся, щоб піти, а потім замовк, звертаючись до Тома так, наче мене там не було. — І ще одна річ. Рентгенівські знімки тіла з хатини збігаються зі стоматологічними картами Террі Луміса. Можливо, ми й не Скотленд-Ярд, але принаймні встановили особу однієї з жертв.

Він кивнув Томові й попрямував до дверей.

— Буду на зв’язку.

День добігав кінця, а робота тривала. Ми дуже відставали від графіка, а те, що залишилися удвох, тільки додало навантаження. Після того, що сталося з Кайлом, Том не хотів допускати Саммер до трупа.

— Може, я замикаю стайню, як уже коняку вкрали, але вона лише студентка. Не хочу брати гріх на душу, — пояснив Том і дуже серйозно подивився на мене поверх окулярів. — Я зрозумію, якщо ти захочеш відмовитися.

— Що сталося з «останньою можливістю працювати разом»? — пожартував я.

Спроба розрадити його не вдалася. Він потер до­лонею грудину, відняв руку, зрозумівши, що я дивлюся.

— Я тоді ще не знав, у що тебе втягнув.

— Ти мене ні в що не втягнув. Я зголосився.

Том зняв окуляри й почав їх терти. Не дивився на мене.

— Тільки тому, що я тебе про це просив. Може, краще попросити Пола чи ще когось стати напохваті.

Я не думав, що мене це так засмутить.

— О, так, Ґарднер буде в захваті.

Хоч тут він усміхнувся.

— Ден не має нічого проти тебе особисто. Він просто любить робити все за інструкцією. Це розслідування вбивства високого рівня, і, як на керівника слідства, на нього сильно тиснуть, вимагають результатів. Ти для нього невідома величина — от і все.

— Він, мабуть, хотів би, щоб я такою й залишався.

Том хихикнув, але одразу замовк.

— Поглянь на це з моєї точки зору, Девіде. Після того, що сталося з тобою минулого року…

— Минулий рік уже минув, — я відрізав гостріше, ніж хотів. — Слухай, я знаю, що я тут лише на твоє запрошення, і якщо ти запросиш у помічники Пола чи ще когось, то все ок. Але я не можу ось так утекти, коли все ускладнилося. Ти ж сам сказав. Крім того, ми вже знайшли всі голки. Що ще може статися?

Том задумливо розглядав свої окуляри, тер і тер лінзи, хоч вони, мабуть, були вже бездоганними. Я мовчав, знаючи, що він має вирішити сам. Нарешті мій друг знову надягнув окуляри.

— Повернімось до роботи.

Але полегшення, яке я відчув, зникло, коли відновилися сумніви. Я міркував: може, воно й краще, щоб до справи долучився Пол або ще хтось із колег Тома. Я сюди приїхав не для того, щоб брати участь у розслідуванні, а моя присутність спричиняла проблеми з Ґарднером. Том, звісно, такий самий упертий, як агент БРТ, а надто — коли йдеться про його співробітників, але не хотілося ускладнювати йому життя.

І все одно — не годиться зараз відступати. Щось у мені змінилося. Може, через випадок з Кайлом, а може, то мої професійні інстинкти нарешті відроджуються. Дуже довго здавалося, ніби зникла суттєва частина мене, ампутована ножем Ґрейс Стракен. Тепер почала ворушитися колишня моя одержимість, прагнення докопатися до правди про долю жертви. Я лише допомагав Томові, але все одно знав, що беру участь у розслідуванні. Не можна зараз просто піти.

Якщо тільки мені не залишать вибору.

Том розпочав реконструкцію скелета, який, як уже підтверджено, належить Террі Лумісу, в одній секційній залі, а я взявся за анонімне тіло з труни Вілліса Декстера — у сусідній. Труп ми ретельно обмили, але залишалися м’які тканини, їх треба було відділити. Не встиг я зануритися в роботу, як Том просунув голову в двері.

— Ти схочеш на це поглянути.

Я пішов за ним коридором до іншої секційної зали. Він розклав на оглядовому столі великі кістки рук і ніг, розмістивши їх відповідно до анатомічного положення. Кістки слідували одна за одною, доки весь скелет не було зібрано, — кропітка, але необхідна робота.

Том підійшов до очищеного черепа на столі й підняв його.

— Краса, еге ж? Такого ідеального прикладу рожевих зубів я ніколи не бачив.

Рожевий відтінок, очищений від розкладених м’яких тканин, впадав у вічі. Щось змусило кров потрапити в пульпу зубів Террі Луміса, коли його вбили чи нев­довзі після цього.

Тільки що?

— Голова не була настільки закинута, це не через гравітацію, — промовив Том, відповідаючи на мої роздуми. — Я б сказав, що його майже напевно задушили. Але ж у хатині стільки крові.

Я кивнув. Судячи з того, що ми бачили, Террі Луміс практично стік кров’ю. Проблема полягала в тому, що в такому разі не могли б з’явитися рожеві зуби. А якщо припустити, що рани, які ми бачили, нанесені посмертно, тоді вони б майже не кровоточили. Отже, ми мали докази як удушення, так і ножового поранення. Але двох причин смерті бути не могло. Одна виключала іншу.

Так що це було?

— Чи є сліди порізів на кістках? — запитав я. Якщо так, вони могли свідчити про несамовитий напад, і причиною смерті були б рани.

— Жодного не бачив.

— А під’язикова кістка?

— Неушкоджена. Знову немає підказки.

Якби тонка кістка, розташована біля гортані, була зламана, це означало б, що Луміса задушили. Але відсутність перелому не заперечує такого способу вбивства. Поширена помилкова думка, що удушення завжди призводить до розриву під’язикової кістки. Тендітна на вигляд, вона міцніша, ніж здається, тому те, що