Читати книгу - "Срібне яблуко, Анна Авілова"

     - Леді Джейн!

    Вона обернулася, очікуючи нових завдань від Епса, але це був... Фелікс? Що йому від неї треба? Він підійшов ближче.

  - Доброго дня, леді Джейн, - він був такий самий зарозумілий, як і вчора, але вже не такий холодний.

— Доброго дня, ви щось хотіли?

— Я збирався піти на пляж за піском для виготовлення скла... І побачив вас. Гадаю ви ще не встигли побачити море, може складете мені компанію.

   Сказати, що Джейн здивувалася, означає нічого не сказати. Він захотів, щоб вона склала йому компанію. Та це просто курям на сміх. Він поводився так, ніби вчора зовсім і не показував усім своїм виглядом, наскільки вона йому неприємна. Їй це запрошення здавалося вкрай дивним. Але з іншого боку – вона справді хотіла побачити море. А в сірий будинок можна сходити й згодом.

   — Я згодна, ходімо.

   Вони йшли селом в абсолютній тиші. Мешканці Великих Садів, які зустрічалися по дорозі, злякано завмирали, невиразно вітали їх і не рухалися з місця, поки Фелікс і Джейн проходили повз. Дивно, вранці, коли вона читала в парку книгу, деякі з цих людей абсолютно спокійно з нею віталися. Мабуть, люди не дуже любили Фелікса, і дивна поведінка була пов'язана з ним. Вийшовши за межі села, вони пішли не вгору на пагорб, з якого Джейн спустилася першого дня, а праворуч, де виднілася лише рівна чорна земля. По дорозі вони так само мовчали, від Фелікса це було очікувано, а вона так і не змогла придумати з чого почати розмову. У неї в голові весь час крутилося лише одне питання. Звідки він знав про місис Кларк? Але вона ніяк не наважувалася спитати.

   Раптом Джейн побачила, що вдалині земля обривається, видніється синій клаптик над нею. Підійшовши ближче, вона побачила, що це урвище, земляна рівнина плавно перейшла в скелі. Висота урвища була пристойною. У Джейн запаморочилось в голові, але вона все одно хотіла розглянути, що там унизу. Внизу був невеликий піщаний пляж і звичайно море темно-синього кольору, безмежне і могутнє. Десь у скелях виднілися печери. Вони були на різних рівнях: якісь буквально за метр від землі, інші навпаки дуже високо. Важко було сказати, на перший погляд, наскільки вони глибокі. Джейн уважно вдивлялася в скелю і на мить їй здалося, що в найближчій до неї печері промайнув блакитний відблиск, ніби там було крихітне озеро. Вона знову глянула вниз з урвища. Ні, так високо у скелі просто не може бути морської води. З боків від пляжу, де скелі одразу сходили в море, хвилі шумно розбивалися піднімаючи білу бурливу піну. Джейн зраділа, що вона прийшла сюди, тут було дуже гарно.

    - Як же ми спустимося вниз? — вона завжди боялася висоти, а повзти цими скелями взагалі було для неї на межі фантастики, та ще й у довгій сукні.

   — Я допоможу вам спуститися, я чудово переміщаюся в подібній місцевості.

   Його холодний спокій, який так дратував Джейн учора, заспокоїв її зараз. Було повне відчуття того, що він знає, що робить. Фелікс почав злазити, спираючись на заглиблення у скелі під лінією урвища, потім ще одне. Він сказав Джейн ступати на ті самі місця, і при цьому тримав її за талію. Вона знову звернула увагу на золоті браслети під рукавами його сорочки. Він що завжди у них ходить?

    Спуск виявився зовсім нелегким і Джейн, ще не спустившись, вже з жахом думала про підйом. З ще більшим жахом вона виявила, що весь фізичний тягар цієї вилазки приємно прикрашають руки Фелікса, що підтримують її на кожному сантиметрі скелі. У нього дуже сильні руки, і весь він немов додаток до цієї скелі. Джейн не сподобалися ці думки, крім своїх сильних рук він вкрай неприємна у спілкуванні людина. Фелікс зістрибнув на пісок, вправно взявши Джейн трохи вище за талію, зняв її з останнього виступу скелі й поставив на пісок. Подивившись нагору, Джейн вкрай здивувалася, як їм вдалося спуститися. Вона роздивилася навколо. Тут море виглядало ще прекраснішим. Дівчина помацала пісок рукою, він був таким незвичайним, наче маленькі кульки - перлинки.

   Під враженням навколишнього краєвиду їй на думку спала тема для розмови:

— У вас вдома вже розпочали підготовку до весілля?

  Фелікс замислився перш ніж відповісти:

— Звичайно, мама вчора ввечері почала шити весільну сукню для... — він затнувся, — для майбутньої невістки.

  Джейн з осудом подивилася на нього.

  — Для невістки? Та ви ж не знаєте, як її звуть! Я знаю вас другий день і не мені вас судити, але вчора ваш брат зробив їй пропозицію, а ви навіть не потрудилися запам'ятати її ім'я! — вона навіть дозволила собі трохи підвищити голос. У неї просто в голові не вкладається, як можна, так недбало ставитися до рідного брата. Вони з Лексі завжди знали одне про одного все.

    Фелікс глянув на неї, як на настирливу муху, і мовчки почав набирати пісок у невелике відерце, яке він приніс із собою. Джейн раптом з острахом усвідомила, що пішла далеко від села, одна, в компанії малознайомого чоловіка, котрий явно був до неї негативно налаштований. Яка ж вона дурепа! Вдома вона завжди була обережною: пізно не ходила сама по вулицях, не сідала в ліфт із незнайомими чоловіками. Чому в іншому світі вона поводиться так легковажно. Може тому, що Фелікс - син Жозефа і Вайолет, і він просто не може завдати їй шкоди. Хоча, як довго вона знає Жозефа та Вайолет і чому в них така впевнена? Джейн дивилася, як Фелікс набирає пісок і згадала слова Сари про те, що кожен чоловік може дати весільне яблуко дівчині, і вона вже не зможе відмовити йому. А що як він зараз дістане яблуко і їй доведеться залишитись тут жити й бути його дружиною? Ха-ха це смішно. По-перше, яблук лише два цього року, а по-друге, з якого дива би він пропонував їй вийти заміж?