Читати книгу - "Ось відкрита долоня"

Коли «потім»?

Зривається з місця. Штовхає двері.

Горілиць, у неприродній викрученій позі, наче хотів зробити гімнастичний місток, та не зумів. Обличчя синє. У розчахнутому роті кипить пекельний казан – та й захлинається, завмирає. Богдан не дихає. Надя кидається до чоловіка, але його не зрушити з місця, він зараз липкий обважнілий лантух, геть неповороткий. Зі стогоном перевертає це тіло, з рота виливається блювотиння їй на коліна, вона б’є його між лопаток, гамселить щосили. Він не дихає.

– Надю, що там?! – заходиться свекруха. – А-а-а, що-о?! Надю, що-о-о!!!!

Не дихає. Надя б’є його в спину, б’є і б’є. Нарешті Богданове тіло здригається, з нього вихлюпується фонтан смердючого місива. Розпатлана грива волосся, з рота й носа валить густа магма.

– А-кха! – Богдан хапає себе за горло, роззирається очманіло, очі мутні, боляче спирається об Надине коліно.

– Що… ти… Що ти, курва, робиш зі мною?!

Жовте око крокодила збільшується, розростається на всю стелю, незворушно спостерігає згори за тим, як Надя підводиться, як зникає за дверима ванної, знімає із себе загиджений одяг, стоїть під гарячими струменями душу, потім під крижаними, аж нарешті починає щось відчувати. Їй холодно. Перевдягається в махровий халат, входить до Тамари Федорівни. «Ви ж чуєте – уже все гаразд», – і під поновлені звуки хропіння за стіною ладить собі лежанку. Просто на підлозі в кухні. З того, що є, – з ганчір’яного хідника, ковдри, пледа. Очі сухі, губи стиснуті в нитку. Думки кубляться, облаштовуються в голові, в’ють гніздо навколо прийнятого рішення.

Видертися звідси. Видертися звідси, поки рішучість не згасла, а там буде видно. Що люди роблять у таких ситуаціях? У такій безвиході? Щось же вони роблять, знаходять якийсь вихід. Чи її історія – єдина й неповторна?

Хто там шукав няньку з вищою освітою, пропонуючи можливість жити в кімнатці при особняку? Хто набирав жінок-заробітчанок на сезонні роботи? Вона згодна на будь-що. Годі з неї цього всього. Що ж він – матері води не подасть? Не знайде когось робити їй уколи? З чого вона взяла, що без неї не обійдуться? Ще й як обійдуться.

Завтра. Важливий день чекає на неї завтра. Рятуйся, Надю, поки не пізно. Бо ще не пізно – хай там як.

Жовте око теж не спить, позирає з темряви. За стіною – храп, безжурний, розлогий. Вітер у кухонній вентиляції під стелею тихенько вторує ледь чутним виттям, підспівує бек-вокалом.

Гудки тривають і тривають. Це Галка.

– Алло, Надь, алло! – голос піднесений, аж дзвенить.

У Галки прохання. Їй незручно вантажити подругу ще й своїми проблемами, але… Чи зможе Надя поливати квіти у вазонах? Хоча би двічі на тиждень. Бо така несподіванка, сюрприз і все таке…

– Ми з малим і… кхе-кхе… сама знаєш, із ким… коротше, летимо в Туреччину на два тижні. Занесу тобі ключа, усе розповім… Сама зайдеш? Ще краще! Заходь, ми вдома. Надько, ти чого там?.. Регочеш чи плачеш?

Уже в Галки вдома, слухаючи розпашілу чи то від доброго вина, чи то від піднесення подружку, Надя зауважує, як та помітно помолодшала. Захоплена розповіддю про чоловіка з дівочою довірливою усмішкою, Галка не відразу й згадує, навіщо Надя прийшла. Показує, похопившись, як зачиняти вхідні двері: спочатку нижній замок, потім верхній. Відчиняти – навпаки.

– Не переплутай, – каже вона. – Сімнадцятого продиктуй за цим телефоном показники лічильників води.

– Галко, – озивається Надя, – можна, я в тебе поживу?

– Що?.. Як?.. Ні, правда?… Не може бути, – Галка доливає вина в келихи. – Живи! – вона ніби й не надто здивована. – Тоді так: завтра прийде газовий майстер, я викличу, а ти поки не користуйся лівою верхньою конфоркою. Запам’ятаєш?.. Я краще зніму ручку, щоб ти не ввімкнула випадково. Та-а-ак. Що ще? Нічого, усе добре, – обіймає Надю. – Не бійся. Щось придумаємо.

Першу ніч Надя лежить без сну, дослухається до звуків чужого помешкання. Труби гудуть не так, і ліфт гуркотить інакше, лише ліве око крокодила звично блимає з темряви. Ні за чим вона не шкодує, тільки у вухах голос Тамари Федорівни, наче та її кличе…

З Богданом поговорила по мобілці, продиктувала йому номери телефонів, куди треба звернутися, щоб до матері приходили із соцзахисту, дала номер медсестри з сусіднього будинку. Він відповідав їй трохи розгублено й неуважно. Вона очікувала грубощів – їх не було, він перепитував цифри, у нього не писала ручка. «І от що, – згадав. – Де ти сховала сіль?»

Ніби вперше, відсторонено й уважно, Надя розглядала себе у великому дзеркалі на дверцятах шафи-купе. Одяг лежав під ногами. Шалена думка обпекла: якби вона побачила це тіло, скажімо, без голови, то й не знала би, що воно – її. Отак уважно вона ніколи себе не оглядала, від маківки до п’ят, у яскравому освітленні, переконана, що ніхто її за цим не застане. Зараз її тіло дозволяло себе роздивитися, показувалося зусібіч: шия, плечі, спина, сідниці, груди, якісь замалі груди, не знати, чи гарні, радше, ні. Живіт і заріст між ногами, волосся несподівано світле, і ноги, трохи повняві, наче й нічогенькі такі, а може, і ні… Хіба про себе саму складеш об’єктивну думку? Про власне тіло?

– Ви з ЖЕКу? – запитала вона в газівника.

– Ні, – сказав він, – я просто майстер, приватний, ви мене не пам’ятаєте?

І вона згадала його. Він був у неї кілька тижнів тому, коли в кухні газом відгонило, Галка їй тоді допомогла, викликала фахівця.

– Не переймайтеся, я за свою роботу відповідаю, – сказав він.

Надя зателефонувала в музей: мовляв, буду пізніше. Ну так, вона сміялася з його жартів, а він кидав на неї особливі погляди й опускав очі, так дивився на неї, як тоді, у неї в кухні, але минулого разу вона цього не помічала, а тепер зауважила. Вона йому подобалася. Ні, не заохочувала його своїм сміхом, їй справді було весело. А коли, закінчивши й помивши руки, він зустрівся з нею очима, беручи від неї рушник, вона не відпустила його погляду, ковзнула долонею від його пальців вгору, під картату сорочку, під закочений на лікті рукав, і чоловік напружився, дав собі кілька секунд – переконатися в тому, що він справді відчуває на собі руки цієї жінки, і лише по тому притягнув її до себе й зашепотів жаркі безглузді слова.

Те, що було далі, оглушило й засліпило її. З-під гарячої навали