Читати книгу - "Хеві Метал, Олександр Аркадійович Сидоренко"

Згідно з монтажним планом, вони зараз ніби готували сестру до моргу — лікар був вільний до дванадцятої, тому власне розпізнання тіла відзняли спершу, а «підхід» — останнім. Тоні до таких непослідовних дій було байдуже, Віталій щось бурчав собі під ніс, а Арчі Гудвін намагався вибудувати якийсь план дій: завтра — похорон, потім треба вмовити усіх зняти розмову зі страховою — маленькій родині зараз так потрібні гроші. А алкашів нехай допитує доблесна реформована поліція. 

— Протримаєтеся якось до коштів зі страховки Романа? — спитав він у дівчини, яка чи не вперше спокійно відреагувала адекватно — спокійно подивилася йому в очі й спробувала усміхнутися: 

— Та я уже устроілась, работать буду. 

— А універ? Не можна кидати. 

— Четвертий курс. Можна успєвать. 

Ваня знову впіймав себе на тому, що милується цією фанаткою. Шкода, що вони не зустрілися раніше, за кращих обставин. Ні, не так — добре, що вони не зустрілися раніше. Йоан попередньої прошивки любив фанаток й дивився на світ інакше. 

Вже якось спрацювалися — впоралися швидко, Іра попросила зробити ще дубль, але то радше для спокою. Наостанок адміністраторка сказала всім уважно подивитися на пошті «визивний» — завтра похорон, сцена важка. Ваня спитав, чи вдасться завтра одразу зняти й страхову, і з Іриного погляду зрозумів, що вона зараз брехатиме. 

— Тільки скажи одразу і правду, — додав він якомога спокійніше, хоча ця ситуація його таки дратувала — затягнули, заморочили, а тепер кидають. 

— Ванєчка, я вообщє нє понімаю, как с етім бить, — зізналася адміністраторка. — Ефір чєрєз два дня. Монтаж уже ідьот, я сейчас сєгодняєшєє ім подвєзу. Завтра єщьо похорон етот добавім, но фінала пока нєт. І шо там надумают, ето нє ко мнє. Понімаєш? 

Всі постійно просили Ваню зрозуміти ситуацію, і він від цього вже втомився. 

— Ір, ну як вони збиралися пускати в ефір вбивство без фіналу? Тоді анонсуйте продовження. Як не потягне на цілий випуск, то пустите анонсом на початку іншої серії, «по слєдам наших публікацій». Ну, треба ж добити це. Якісь версії — страхова, алкаші — все треба знімати. 

— Бухарями уже занімаются. Тока без камер, — неохоче встрягнув у розмову Віталій. 

— Ну, Ваня, хочешь — поєдь сам в страховую, — Іра спробувала знайти рішення. — Снімешь на телєфон. Тока горізонтально, понял? 

— Вані — в Сибіру. Я — Іван. І я заїбався вже вас понімать, — відповів Іван одразу усім своїм опонентам, присутнім і відсутнім, розвернувся та пішов до директорової «шкоди», ледве стримуючись, щоби не зупинитися і не додати щось ще — про лайно та людей, які ним переповнені. 

* 

До виступу ще був час, радісний Трушин сказав, що дорогою вони заїдуть до нього — треба перевдягнутися, бо заляпав кавою свій піджак. Іван хотів було спитати, чи не запише Гєна собі всі сьогоднішні кави в прибуток (і таке бувало), а потім мовчки відкрив гру й почав заробляти лут — дивився рекламу за кристали, рекламу за рівні та просто рекламу — якщо гравцю було мало тієї, яку вже побачив. 

Сьогодні за нього взялися продавці новорічних турів — це ж треба, скоро свята, а ніби тільки вчора він ходив у футболці «Judas Priest» та джинсових шортах. І щойно Іван почав себе жаліти за те, що життя минає якось особливо безглуздо, як по радіо увімкнули «ТуМанів» з новим синглом про любов, яка зігріє кров узимку. Ти ба — ця солодка парочка працює по-дорослому: випускає пісню про тепло саме перед початком опалювального сезону. 

Івана та його величезну внутрішню жабу аж перекосило, а Гєна зробив гучніше — хотів розчути трек фахово. Хоча що там слухати — сінти, пентатоніка, пряма бочка, клаппери. Те, що треба їм і не треба тобі. 

Ще до туру переможців «Таланту» канал підписав із «ТуМанами» контракт. Не з тим, хто отримав гран-прі, а з фіналістами. Судячи з сьогоднішніх показників, цей крок видався правильним — хто купив хороший біток й лунає на радіо? Вони. А хто їде на дитячий день народження, хоча його виступ у програмі — лише аванс за інстаграм-роман з мажоркою? Він. 

Гєна дослухав пісню, показно зацокав язиком — тобто сподобалося. Напевне, збирався розпочати чергову лекцію на тему «смарі, как надо» або «от шо ми дєлаєм неправильно?», та тут у сусідньому ряду мікробус догнав таксі. Гуп, дзвін, полетіло скло. 

— Дочь мєнта! — закричав Трушин. Зрозуміти його висловлювання часом було абсолютно неможливо, Іван давно облишив спроби збагнути свого імпресаріо. 

Гєна зупинився та перекрив єдиний вільний лівий ряд. Роздивився наслідки аварії і промовляючи: 

— Ти відал, шо «газель діабло» ісполніла? Бампер — нахуй! Морди — нєту! Фарам пізда! Ой-йо-йой… 

Позаду нервово сигналили, що зазвичай призводило до протилежної реакції Гєни. Досхочу надивившись на ДТП й дочекавшись виходу з машин обох її учасників, Гєна нарешті рушив далі, й здавалося, що він уже забув про пісню «ТуМанів». Ну, хоч щось. Хоч якось. 

— Ти мінуса не забудь, — нагадав Іван і змінив тему розмови на робочу. Він почав думати про репертуар, звучання, реакцію публіки та якість виступу інших учасників концерту, — хвилювався. 

Якщо тільки Лапа, то це добре, їй його не переспівати. Треба викластися сьогодні по максимуму, щоби не думала, що бере його в прийми. Навпаки — хай зрозуміє, що ще невідомо, хто кого бере — ось так треба. Шоубізнес продає уявлення, і що менше правди про тебе знають, то вищими стають твої продажі. 

Гєна жив у приватному секторі неподалік від площі Шевченка — навколо випиналися замки заможних вірмен, десь неподалік ніби жив колись Кузьма, ще далі — Скрипка. Трушин зазвичай казав, що купив тут маєток за страшні гроші, але брехав — тут завжди жила родина Іри, потім батьки розпиляли ділянку на дві малесенькі частини і відселили доньку в окремий будинок. От тоді тут і з’явився Трушин. Директор розповідав, що жити поруч із тещею — ідеально, завжди є борщ і дитину можна швидко скинути на бабусю, Л = логістика. 

Коли під’їхали до площі, імпресаріо подивився праворуч — там чекав на вільне віконце трафіку якийсь сумний «опєль». 

— Я здєсь лєт пять прожіл — хуй хто када пустіт, — задумливо зауважив Гєна й проїхав далі, не пропустивши «опєля». Ще кілька хвилин — і вони завернули до приватного сектора, де завжди було тихіше та спокійніше, ніби