Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Хеві Метал, Олександр Аркадійович Сидоренко 📚 - Українською

Читати книгу - "Хеві Метал, Олександр Аркадійович Сидоренко"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Хеві Метал" автора Олександр Аркадійович Сидоренко. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 26 27 28 ... 115
Перейти на сторінку:
це й не Київ. 

Оскільки вони ненадовго, Гєна залишив машину на вулиці, бо відчиняти ворота й заїжджати у вузенький гараж — тільки час гаяти. Трушин побіг перевдягатися, а Іван сів на кухні, де вислухав від Іри низку пропозицій: кави (боже збав), плову (дякую, нас годували) та домашнього вівсяного печива з горіхами (от цього давайте). 

— Нет постов, — сумно констатувала майстриня над коментами, висуваючи шухляду. 

— Нет постов, — визнав Іван, у ньому прокинувся колишній хормейстер і зауважив, що їхня розмова за розміром вкладається в дитячу пісню «Нет кита, нет кита». 

— До чего обідно, — резюмував і перевірив у телефоні, скільки часу лишилося до наступної безплатної гри. 

— Ето плохо. Аудіторію потєряєм, — сказала Іра й дістала з шафи красиву тарілку з двома ведмежатами та діжкою меду. 

— Я поки без сєтєй. А то вже дах тече. 

— Та у всєх криша єдєт. Врємя такоє. 

Вона поклала на тарілку два великі печива і потерла великий ячмінь під правим оком, всілася напроти, важко видихнула й спитала: 

— С Марьяной говоріл уже? 

Твою мать, і вона вже в курсі останніх подій! Він же тільки-но перемкнувся на концерт, тільки-но витрусив з голови мішанину дурниць, в якій вбивство Романа сусідило з неминучим розлученням. І на тобі. 

Ваня взяв печиво, обережно вкусив — хтозна, може, воно тверде, тільки зламати зуба зараз не вистачало. Й зізнався: 

— Ні. Сьогодні подзвоню. Після концерту. 

Іра хитнула головою: 

— Вот обязательно позвоні. Сейчас, знаєшь, всє коучі говорят, шо надо проблєми проговарівать, словамі чєрєз рот, по-другому оні нє рєшаются. 

Іван не хотів продовжувати цю розмову, почав було вигадувати іншу тему, на яку можна було б перестрибнути, та Трушина його ще не відпустила, зовсім як вчителька, яка лишила тебе після уроку, щоби серйозно поговорити про неналежну поведінку: 

— Ти ж знаєш, ми етім шнейєром занімаємся, ну, по амеріканцам. Так вот, оні постоянно своім кралям доставку цветов заказивают. Я бєгаю на базар, бєру у одной... там… нє суть. Короче, вєзу нашим моделям, фоткаю іх с букєтом, а потом возвращаю на базар. Так вот — закажи цвєти Марьяне. Перед разговором. У вас же там тоже єсть доставка? 

— Не думаю, — спробував відпетляти Іван. — До нас ці сервіси ще не дійшли. 

Та Іра вже потягнулася по телефон, натисла й чітко промовила: «Тростянець, замовити доставку квітів». Ти диви — в неї телефон налаштований українською, дивно. Директорова дружина примружилася, читаючи результати пошуку, потім задоволено розвернула телефон до Івана: «На!». 

Він узяв однією рукою наступне печиво, другою хотів узяти телефон, але Іра вже передумала: 

— Нєєє, ти закосіш. Давай адрєс Марьяни і ейо номер. 

— Навіщо? 

— Потому шо развєдьотся она с тобой. Малому ж трі? 

— Три. Ну, буде. 

— Ну, і будет он папой другого дядю називать. А про тебя забудєт. І нє вспомніт, і нє узнаєт. Надо оно тєбє? 

Хороше, між іншим, питання. Актуальне. Іван думав-думав, але так і не придумав, чи треба воно йому, чи ні. 

— Нє надо, — сказав, бо саме на таку відповідь Іра й розраховувала. Додав просту адресу — вулиця 30 років Перемоги, 30. Назвав телефон. Іра почала заповнювати форму для замовлення і примовляла: «Так, рози. Вот пудровиє у ніх. Рубашкі би посмотрєть, а то втулят». 

— Шо почьом? — не витримав Іван, згадуючи баланс на карті — мінус двадцять чотири тисячі сімсот шістнадцять гривень. 

— Нє боїсь, отдаш ефіром, — відбила напад Іра традиційним трушинським жартом. А ось і автор ґеґу, перевдягнувся в темно-зелений піджак, до якого блакитні джинси зовсім не пасували, але хто ж йому про це скаже? 

А дружина сказала! Іра зміряла поглядом Гєну, посміхнулася: 

— Ожог сєтчаткі. 

— Хто всрався? Невіст! Клара Захаровна (директор чомусь називав її цим дивним ім’ям, ще одна химера), нє ето самоє. У тєбя муж, случайно, нє лєвша? — показово обурився Трушин, вказавши на ячмінь. Потім вихопив у Івана половинку печива, миттєво запхав до рота та сказав швидко підводитися, поки «какой-нібудь підор нє обляпал їм машину із лужи». 

Машину їм не забруднили — пощастило, бо після дощу калюжі у приватному секторі були ледь не по самий бордюр. Трушин заспокоївся, закурив й почав видавати творчі ідеї — таке враження, що він там не перевдягався, а сидів над щоденником, готуючи список тез. Почав із того, що сьогодні на зйомках часу не гаяв, а домовився зі стилістом Валерієм (он як звати цього додіка з еспаньйолкою) про новий образ Івана — треба відростити бороду (хто б сумнівався) й примоднити його хаєр. 

Щось таке хіпстерське, з гулькою на потилиці й виголеними скронями. І забити одну руку тимчасовими мастями. І на шию одну. Тільки якісь ієрогліфи про сенс буття, бо Ваня наб’є якесь АС/DC. Іван мовчав, щосили стримуючись, щоби не накричати на імпресаріо. Мастєй, значить, їм. А пупок не пробити? 

Гєна тим часом перейшов до наступного пункту програми — для першого фотосета потрібен гарний будинок, з газоном, оскільки Лапин там хтось товаришує з прокурором, до якого вони зараз їдуть, треба пристрелятися до його будинку — може, одразу й про це домовляться. 

А для цього треба сподобатися господарю, тобто заспівати щось в тему. Воно, звичайно, краще б щось із Лєпса. Тільки-от в Івана не було таких пісень — «Рюмку водки» на «Таланті» йому вдалося замінити на «Вона» «Плачу Єремії». Багате караоке — ось як він подумки називав те шоу. 

— Наша аудіторія, — не вгамовувся Гєна, — ето Тоня твоя, тока чєрєз дєсять лєт, када лаве появятся, а муж заєбьот до кровавой ікоткі. А любві хочется — і тут єй показуют людєй, коториє в етом же возрастє ету любовь… хуяк — і нашлі! Отвєчаю, ето работаєт. Тока так і работаєт. Вот Пітт всєгда так дєлаєт, шо с Еністон, шо с Анжеліной. 

І тут Іван не змовчав: 

— В чужих руках всєгда хуй толще, — сказав він й уважно подивився директорові в очі, мовляв, що на це ти скажеш, Гєно, а? Коли тебе твоєю ж фразою прибивають? Вони перетнули кільцеву й виїхали з Києва. Праворуч минули ресторан, в якому якось працювали весілля. Хороше весілля, жирне — зам Шевченківського району видавав дочку за якогось звєрюгана з Одеси, з неба впало кілька штук за пів години. Ех, були часи… 

Гєна вийшов зі стану ґроґґі й перейшов у контратаку: 

— Ваня, от чєго ти залупаєсся? Ну нє нужни ми с тобой

1 ... 26 27 28 ... 115
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хеві Метал, Олександр Аркадійович Сидоренко», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Хеві Метал, Олександр Аркадійович Сидоренко» жанру - 💙 Сучасна проза:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Хеві Метал, Олександр Аркадійович Сидоренко"