Читати книгу - "Sector C, Sancho Pansa"

ТОМ 6 «Довіра»

      Влад кліпнув очима, втупившись у чорне дуло пістолета. Його мозок ще не встиг обробити загрозу, як з нього вирвалося:

 Блядь, знову…

Чоловік із пістолетом підняв брову, поглянув на інших, а потім, ніби щось зрозумівши, різко прибрав зброю.

А, це ви друзі Санчо.

Двері прочинилися ширше, а всередині на них уже чекали.

О ви вже прийшли?  - вигукнув Саня, вискочивши із за чоловіка. – Спокійно дісталися? САША! – вигукнула Маша, після чого підбігла до хлопця і вдарила його в обличчя. Отак його, - вигукнув Влад з дверей. За що? А міг не кидати нас в Чехії. Залишив нас там а сам образився і полетів в Італію. Так я підмогу просив, а в час не міг вмоститися, - відповів він підводячись. Це точно ваші друзі? – запитав чоловік в чорному. Да! – відповів він витираючи кофту.

Вставши хлопець повідомив власницю будинку про гостей. Пройдучи дальше група друзів зайшли в велику залу, там стояв великий стіл, за яким сидів Саня і бабуся. Вона сиділа на краю столу, була одягнена в білу сукню, а на ній була прикріплена розочка, червоного кольору. Донна Луна мала гарний капелюх з різними візерунками, а на руках були тоненькі білі рукавички.

Прошу сідайте, - промовила вона гостям на англійській мові, - давайте знайомитися, я Марія Донна Луна, а вас як звати? – сказала вона спокійним голосом не прибираючи усмішки з обличчя. Мене звати Даша, - відповіла дівчина, так як сама перша зрозуміла про що сказала жінка. Мене Аня, - відповіла вона нервозно. Я Ірина. Я Лера.

Марія не відповівши, мовчки встала з місця і підійшла до жінки. Сівши біля неї вона почала говорити з нею по англійськи:

Мене теж Марія звати, рада з вами познайомитися, ви дуже приємна людина, - сказала вона почавши посміхатися. Мені також приємно, - відповіла Донна Луна поклавши свою руку їй на коліно, - ти добре говориш по англійськи. Дякую, хоч десь знадобиться, - відповіла вона. Саша, а та дівчина та про яку ти мені розповідав, - запитала бабуся в хлопця на італійському. Яка з них? – соромно запитав хлопець. Та он сидить з дівчатами, вона ще зі мною перша привіталася, - показала пальцем Донна посміхаючись.

Саша нічого не відповівши, просто покраснів і відвернувся від неї. Після цього бабуся почала сміятися з хлопця, після чого сказала:

Такий дорослий, а соромишся таких питань. А що ви в нього запитали? – запитала Марія відклавши в сторону телефон. Ха, Марія я думаю ти можеш догадатися, чому він соромиться, - сказала вона прикриваючи посмішку рукою.

Так вони просиділи ще декілька годин, поки не потемніло. Провівши бабусю і її охорону, Саня зачинив за ними двері й на мить зупинився, втупившись у темну дерев’яну поверхню. У коридорі стояла тиша, але він знав, що в залі його вже чекають. Повільно розвернувшись, він зробив кілька кроків уперед. У кімнаті панувала гнітюча атмосфера. Важке повітря просочувалося недомовками, поглядами, які різали спину, і очікуванням, що ось-ось вибухне щось більше, ніж проста розмова. Всі сиділи в кріслах і на дивані, лише Влад стояв, схрестивши руки на грудях.

 Ну що, Саня? — заговорив він першим, дивлячись прямо на хлопця. — Нам усім цікаво.

Назар нервово постукав пальцями по коліну.

 Чому ти нас покинув?  Звідки ти знаєш цих людей?  Взагалі, можна їй довіряти?  Що ти задумав, Саня?  У нас є гарантія, що це не пастка?  І що далі?

Саня мовчки дивився на них. Його погляд ковзав по друзях — втомлених, знервованих, підозрілих. Даша стискала в руках чашку, що вже давно спорожніла, а Маша кусала губу, ніби намагалась утриматися від ще одного запитання.

 А коли буде вечеря? — раптом запитала вона, порушуючи напругу.

Це питання висіло в повітрі лише мить, але після нього посипалися інші.

 Та точно, я ж нічого не їв після дороги.  Може, замовимо щось?  Тут взагалі нормальна їжа є?

Саня провів рукою по обличчю, яке здавалося важчим, ніж зазвичай. Віддзеркалення у вікні показало виснажену фігуру з мішками під очима та синцями на руках. Він перевів погляд на друзів і втомлено промовив:

 

 Якщо ви вірите мені, тоді це все, що мені потрібно.

Після цих слів він розвернувся й пішов у свою кімнату. Ліжко зустріло його холодними простирадлами, але це не мало значення. Він впав на нього, наче зрублене дерево, і заснув ще до того, як голова торкнулася подушки.

     Влад, Даня та Макс тихо вийшли на вулицю, залишаючи інших у будинку. Надворі було прохолодно, вологе повітря після недавнього дощу пахло сіллю та цитрусами. Вулиця була тихою, лише зрідка доносилися звуки нічного життя Сицилії.

 Що думаєш? — запитав Влад, закурюючи сигарету й глибоко вдихаючи дим. Я думаю, що ми досі не знаємо, у що вплуталися, — відповів Даня, спершись на перила ганку. — І це не дає мені спокою.

Макс стояв трохи осторонь, засунувши руки в кишені.

 Думаєш, Саня щось приховує? — запитав він.

Влад і Даня перезирнулися.

 Він не просто так зв’язався з цими людьми, — повільно мовив Влад. — І він не просто так нас покликав сюди.

Даня кивнув.

 Але знаєш, що найгірше? Я не можу сказати, що він зрадник. Просто… Він багато чого не говорить. А це небезпечно.

Влад кинув недопалок під ноги й розчавив його носком кросівка.

 Нам треба тримати його під контролем. Якщо він щось знає — ми це дізнаємося.

Він глянув на Макса.

 Ти найближче з ним зараз, Максе. Будь поруч. Тримайся Сані. Гуляйте, розважайтеся, пийте, грайте в карти — що завгодно. Але якщо він щось ляпне, ми маємо знати про це першими. ‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍