Читати книгу - "Помилково заручені, Тіна Волф"

— Еее… 

— О, моя радість, — зітхнула бабуся, а потім звертаючись до Родіка, — здається, мій онук знову щось тут намутив… 

Родік лише важко видихнув носом і поклав голову на лапи. 

— Звісно, що збираємось! — раптом голосно сказав Михайло, хапаючи Аліну за руку. — Просто ми ще не встигли визначитися з датою, правда, кохана? 

Він так стиснув їй пальці, що вона мало не пискнула. 

— Ем… Так! Так, ми ще думаємо! — поспіхом погодилася вона, киваючи. 

— Ох, діти, — протягнула бабуся, зітхнувши. — Гаразд. Я залишусь на  кілька днів, то подивлюся, чи справжня у вас любов. 

Аліна ледве не розчинилася в дивані. Тепер їй доведеться кілька днів удавати закохану наречену? Це катастрофа. 

Михайло нервово ковтнув. 

— О, чудово, бабусю, чудово! — сказав він, витираючи піт із чола. 

Родік підняв голову, дивлячись на них із виразом, який можна було розшифрувати як: «Ну що, попалися?»  Песик умудрився з перших хвилин знайомства з Василиною Пилипівною підкорити її серце.

— Ой, який же ти красунчик! — вигукнула вона, нахиляючись до песика. — Таке лапочко! Хто ж у нас тут такий гарнюня? 

Родік, розуміючи, що потрапив у хороші руки, миттєво увімкнув режим «наймилішого створіння на планеті». Він поклав голову на коліна бабусі й зробив очі в стилі «нагодуй мене, я бідолаха». 

— І ти кажеш, що це просто собака? — обурилася бабуся, глянувши на Михайла, наче той щойно зізнався у страшному злочині. — Це ж душа собача, а не пес! 

— Бабусю, ти тільки що його побачила, а вже хочеш його всиновити?! — пробурмотів Михайло. 

— А чому б і ні? Він хоча б виглядає доглянуто, на відміну від твоєї квартири! 

Михайло затримав подих. Йому навіть не треба було озиратися, щоб зрозуміти, що його бабуся вже почала сканування простору. І ось вона здійняла руки до неба: 

— О, Господи! Це що, твоє житло? Це що, так зараз молодь живе? 

Аліна теж озирнулася. Ну так… трохи розкидані футболки, чашки на столі, штани на спинці стільця, кілька коробок від піци у кутку. Але ж він не на звалищі живе! 

— Михайле, ти що, в печері виріс? — продовжувала бабуся. — Ну як можна так жити? І це ти ще жінку собі знайшов? 

Вона різко повернулася до Аліни й зітхнула: 

— Доню, ти жінка, ти мусиш привчити його до порядку! 

Аліна навіть не знала, як реагувати. 

— Ем… ну, я… нещодавно, так би мовити, у цьому процесі… 

— Процес?! — перебила її бабуся. — Та тут не процес, тут треба військову операцію проводити! 

Михайло зробив невинне обличчя: 

— Бабусю, я прибираю… іноді… 

— Так-так, раз на рік перед Паскою, я знаю, — відмахнулася бабуся. — Аліно, ти що, дійсно хочеш заміж за такого нечупару? 

Аліна затнулася, не знаючи, що відповісти. 

— Ну… він же хороший… 

— Хороший? Хороший — це той, хто сорочки прасує і шкарпетки не розкидає по всій хаті! 

Родік у цей момент ліг на спину й почав безтурботно махати лапами, показуючи, як йому добре. 

— От з кого треба брати приклад! — урочисто заявила бабуся, показуючи на пса. — Чистий, вихований, охайний! І не сперечається! 

Михайло розгублено потер лоба. 

— Тобто я тепер маю жити за прикладом собаки? 

— Було б непогано! — парирувала бабуся. 

Аліна ледве стримувала сміх. Вона ще не бачила Михайла таким розгубленим. 

— Ну, будемо виховувати… — нарешті відповіла вона, обережно зиркаючи на нього. 

— Я знав, що це була погана ідея, — пробурмотів він, дивлячись на Родіка, який блаженно зітхав під ласкавою рукою бабусі. 

— Ой, хлопче, погана ідея — це те, що ти досі не одружений! — підсумувала бабуся, хитаючи головою. 

Родік дивився на Михайла, ніби казав: «Ну що, влип?»

— Так, досить балачок! — урочисто оголосила бабуся, плеснувши в долоні. — Пора готувати обід! 

Михайло здригнувся, ніби йому щойно сказали копати окопи. 

— Бабусю, може, замовимо щось? У нас є чудовий заклад із доставкою… 

— Замовимо?! — обурено перепитала бабуся. — Що значить «замовимо»? Я приїхала знайомитися з твоєю нареченою, а не з кур’єром! 

Аліна тихенько пирснула. Бабуся явно була грозою будь-яких відмовок. 

— Але ж… — спробував був ще щось сказати Михайло, та бабуся не дала йому шансів. 

— Ви ж пара? Пара! От і готуйте разом, як нормальні люди! 

Михайло приречено глянув на Аліну. 

— Ти вмієш готувати? 

— Вмію. А ти? 

— У мене є мікрохвильовка.