Читати книгу - "Фундація"

— Та-а-ак.

— Хіба може Верісоф пообіцяти більше?

— Ні.

— Дуже добре. — Його голос став безапеляційним. — Гадаю, ми можемо вважати, що це питання розв’язане. — Він не чекав на відповідь. — Іди. Я спущуся пізніше. І ще одне, Лепольде.

Молодий король повернувся на порозі.

Вініс усміхався, але очі залишалися серйозними.

— Будь обережним на цих полюваннях на Ньяка, мій хлопчику. Після нещасного випадку з твоїм батьком у мене час від часу з’являються дивні передчуття щодо тебе. У метушні, коли дротики від голкових рушниць протикають повітря, нічого не можна сказати. Сподіваюся, ти будеш обережним. І вчиниш із Фундацією так, як я сказав, чи не так?

Очі Лепольда розширилися й опустилися від дядькового погляду.

— Так, звичайно.

— Добре! — Він невиразно подивився вслід племіннику й повернувся до столу.

А думки Лепольда були сумними та аж ніяк не безстрашними. Може, і справді було б краще розгромити Фундацію й здобути енергію, про яку казав Вініс. Але потім, коли війна закінчиться й він безпечно сидітиме на троні… Він гостро усвідомив той факт, що Вініс та його два нахабні синки зараз є наступними в черзі на престол.

Але король — він. А королі можуть наказувати страчувати людей.

Навіть дядьків і кузенів.

4

Льюїс Борт був одним із найактивніших після Сермака в згуртуванні тих дисидентських елементів, що тепер злилися в багатоголосу Партію дії. Однак у складі депутації, яка навідала Сальвора Гардіна майже півроку тому, його не було. Не тому, що його зусиль не визнавали; зовсім навпаки. Він був відсутній з тієї простої причини, що в цей час перебував на головній планеті Анакреона.

Він відвідав її як приватна особа. Не зустрічався з жодним урядовцем і не зробив нічого важливого. Просто дивився на темні куточки жвавої планети і пхав присадкуватого свого носа в запилюжені закапелки.

Він повернувся наприкінці короткого зимового дня, що почався хмарами й скінчився снігом, і протягом години сидів за восьмикутним столом у будинку Сермака.

Його перші слова явно не були розраховані на те, щоб покращити атмосферу зборів, учасники яких і без того були сильно пригнічені засніженими сутінками надворі.

— Боюся, — сказав він, — що наша позиція — це те, що зазвичай мелодраматично називають «безнадійним випадком».

— Ти так думаєш? — похмуро спитав Сермак.

— Це очевидно, Сермаку. Тут немає місця іншим думкам.

— Озброєння… — дещо нав’язливо почав Докор Вальто, але Борт відразу ж його перебив.

— Забудь про це. Це вже стара історія. — Його очі блукали по колу. — Я маю на увазі людей. Визнаю, що спочатку моя ідея полягала в тому, щоб викликати якийсь палацовий переворот і поставити королем когось більш сприятливого для Фундації. Це була хороша ідея. І вона досі хороша. Тільки в ній є один дріб’язковий недолік, що робить її неможливою. Великий Сальвор Гардін уже про це потурбувався.

Сермак кисло сказав:

— Якщо ти, Борте, розповіси нам подробиці…

— Подробиці! Немає ніяких подробиць! Це не так просто зробити. Через цю кляту ситуацію на Анакреоні. І релігію, яку там створила Фундація. Вона працює!

— Чудово!

— Ви повинні побачити, як це працює, щоб зрозуміти її значення. Усе, що ви тут бачите, — це велика школа з підготовки священиків і іноді спеціальна вистава для прочан у темному кутку міста. На нас це практично не впливає. А от на Анакреоні…

Лем Таркі манірно погладив пальцем свою борідку в стилі ван Дейка[5] й прокашлявся.

— Що це за релігія? Гардін завжди казав, що це просто ненадійні дурниці, які потрібні, щоб змусити їх приймати нашу науку без жодних запитань. Пам’ятаєш, Сермаку, що він казав нам того дня…

— Пояснення Гардіна, — сказав Сермак, — не завжди слід сприймати як щиру правду. Але, Борте, що це за релігія?

Борт замислився.

— З етичної точки зору вона чудова. Мало чим відрізняється від різноманітних філософій старої Імперії. Високі моральні стандарти й усе таке. З цієї точки зору немає на що скаржитися. Релігія є одним з найбільших цивілізаційних впливів в історії, і під цим оглядом вона виконує…

— Це ми знаємо, — нетерпляче сказав Сермак. — Ближче до справи.

— Ось. — Борт трохи зніяковів, але не подав виду. — Ця релігія (яку, зауважте, Фундація плекає й заохочує) побудована на суворих авторитарних засадах. Духовенство одноосібно контролює всі наукові інструменти, які ми передали Анакреону, але вони навчилися поводитися з цими інструментами лише шляхом досвіду. Вони щиро вірять у цю релігію, у… е-е-е… духовну цінність енергії, якою керують. Наприклад, два місяці тому якийсь ідіот зламав електростанцію у Фессалекійському храмі — одному з найбільших. Звичайно, він забруднив місто. Усі вважали це Божою відплатою, у тому числі й священики.

— Пам’ятаю. У газетах подавали дещо перекручену версію цієї історії. Я не розумію, до чого ти хилиш.

— Тоді слухай, — сухо сказав Борт. — Духовенство формує ієрархію, на вершині якої знаходиться король, якого розглядають як у певному сенсі другорядного Бога. Він абсолютний монарх з Божої ласки, і люди повністю вірять у це, у тому числі й священики. Ти не можеш повалити такого короля. Тепер розумієш?

— Зачекай, — сказав Вальто у цей момент, — що ти мав на увазі, коли сказав, що все це зробив Гардін? Як він бере в цьому участь?

Борт з гіркотою глянув на нього.

— Фундація старанно заохочує цей обман. Ми доклали усіх наукових зусиль до цієї містифікації. Немає жодного свята, де не головував би король, оточений радіоактивною аурою, що сяє по всьому тілу й піднімається в нього над головою, немов віночок. Кожен, хто торкається його, отримує сильні опіки. Він може пересуватися в повітрі з місця на місце, ніби натхненний божественним духом. Коли він рухається, храм наповнюється перламутровим світлом. Цим доволі простим трюкам немає кінця; але навіть священики вірять у них, хоча й працюють з ними особисто.

— Погано! — сказав Сермак, прикусивши губу.

— Я заливаюся сльозами, мов фонтан у Ратушному парку, — щиро сказав Борт, — коли думаю про те, який шанс ми проґавили. Візьміть ситуацію, що була тридцять років тому, коли Гардін урятував Фундацію від Анакреона… У ті часи анакреонці не мали жодного уявлення про те, що Імперія занепадає. Вони були більшою чи меншою мірою заклопотані своїми справами, такими, як Зеонське повстання, але навіть після того, як увірвалися всі зв’язки і дідусь Лепольда, який був піратом, оголосив себе королем, вони так і не зрозуміли, що Імперії — капут.

— Якби Імператор мав мужність спробувати, то