Читати книгу - "Хімія для серця , Настя Коваленко"

Почалося все з листа. Мар’яна отримала офіційне повідомлення: її обрали на обласну наукову олімпіаду з хімії — як представницю коледжу. Преподавці давно її помітили, але тепер усе стало офіційним. Її чекав новий рівень.

В гуртожитку про це говорили всі.

— Та вона просто геній! — з гордістю заявила Ліна, махаючи роздруківкою з наказом.

— Вона просто багато працює, — усміхалась Мар’яна, але серце билося швидше, ніж завжди.

Підготовка до олімпіади забрала всі сили. Вона просиджувала в бібліотеці, вдома робила розрахунки, уявляла реакції у снах. Назар почав бачити її рідше, хоча щоразу, коли зустрічав, тихо питав:

— Ти нормально?

Він розумів, що для неї це важливо. Але йому було важко — мовчки чекати, бути поруч, не заважати. Його погляди говорили більше, ніж слова.

Одного дня, коли вона вже не витримала тиску й слізно сиділа на сходах коледжу з книгами в руках, він підійшов мовчки, присів поруч і просто простягнув їй шоколадку. Без жодних слів.

І вона зрозуміла: він поруч. Навіть ко

ли не говорить.