Читати книгу - "Хімія для серця , Настя Коваленко"

Зал був великий і світлий, з білими стінами, блискучими від сонця скляними вікнами й прохолодною атмосферою конкуренції. Сиділи найкращі студенти з усього регіону. І серед них — Мар’яна, з легким рум’янцем на щоках, зосередженим поглядом і лабораторним халатом, який наче став її суперсилою.

Перед нею — набір задач, колби, реактиви. Усе, що вона так любила. Але цього разу — не просто заради навчання, а щоб довести собі, що може.

— Починаємо, — пролунав голос голови журі.

Мар’яна вдихнула — і почала. Її рухи були точні, впевнені. В голові прокручувались формули, правила, мільйони дрібниць, які вона вивчила ночами. Кожна крапля в пробірці, кожен запис — відлуння всіх її зусиль.

А за вікном ішов дощ — дрібний, весняний. Як колись у потязі, коли вона поверталась додому. Але сьогодні — вона була іншою.

Після останнього експерименту вона зняла рукавички й видихнула. Усе.

Коли оголошували переможців, вона вже не сподівалась. Просто стояла з іншими. І коли назвали її ім’я — не одразу повірила.

— Перше місце. Мар’яна Соловей, студентка другого курсу, коледж лабораторної справи.

Оплески злилися в гул. Вона вийшла, трохи зніяковіла, але в очах — блищало.

І серед облич, що зустрічали її на виході, було одне, яке світились гордістю найбільше — Назар. Він нічого не сказав. Просто мовчки обійняв.

І тоді вона зрозуміла: іноді найважливіші моменти — це не перемога. А ті, хто поруч у мить, коли вона настає.