Читати книгу - "Потраплянка для Нортундця , Анжеліка Вереск"

Все склала: рис, форель, огірок.
— А тепер — туго, як шнурівка на корсеті! Загортаємо!

Ну, в загальному, це було щось схоже на «Філадельфію», якщо дивитись лівим оком.

На їхніх обличчях — шок, захват, суміш жаху й поваги.

— Спробуйте.

— Це... дивно. Але смачно.

— Треба обов’язково приготувати для нашого вождя. Може, завтра?

---

До вечора я була як вижатий лимон — тільки без користі й вітамінів. Завалилася в ліжко.

— Міє, ти молодець. Ти — суші-воїтелька, богиня липкого рису... — пробурмотіла я собі під ніс.
І щойно очі зімкнулися — знову вони. Голоси.

— Ну що, ще довго так будете? — роздратований чоловічий.
— Вона старається, а він тупцює, — млосний жіночий.
— Бідна дівчинка, вона вже не знає, куди себе подіти.
— Треба щось робити. Підштовхнути. Добре так. Особливо його.
Я зітхнула крізь сон:
— Так, будь ласка, підштовхніть уже. Тільки не в прірву.
І зникла в темряві.

Дивовижно. Тепер ще й космос втрутився в моє особисте життя.