Читати книгу - "Народження Сталевого Щура"

який потрібен максвайнівському механіку для перевірки. Краще перечекати сорок перед тим, як вставати з-за столика. Я намагався не думати про те, що на мене чекає, коли я нарешті потраплю в господарчий відділ Максвайну. Я прекрасно пам’ятав свої прощальні слова: «Я буду наступною людиною, яка зайде у ці двері». Хо-хо. Наступним виявився механік. Чи застукав він Слона? Лише від самої думки про це мене обкидало холодним потом. Що ж, незабаром я про все дізнаюся. Я минув столик, де розміщувалася поліція. Вони вже пішли, сподіваюся, шукати мене десь в іншій частині міста. Я знову попрямував до торговельного центру. Перше, що побачив на підході, — це максвайнівський фургон, який рухався мені назустріч.

Я тримав ключ напоготові. На спершу безлюдній дорозі раптом позаду почулися кроки. Поліція? Моє серце знову, вже вкотре за сьогодні, почало вибивати шалений ритм. Зовсім близько біля дверей я сповільнився, випустив ключ із руки й нахилився, нібито його підібрати. Я уважно роздивлявся ключ, коли хтось наблизився і проминув мене. Це був молодик, якому, вочевидь, начхати на моє існування. Він обігнав мене та звернув до службового входу магазину.

Я озирнувся через плече й кинувся до дверей, поки ще чогось не сталося. Крутнув ключ, натиснув — звичайно, замок не відмикався.

Спеціальний механізм, який я сам умонтував туди, працював ідеально. Він відімкнеться за хвилину. Шістдесят коротких секунд. Шістдесят секунд, довгих, як сама вічність. Стояти в тому провулку на видноті, зодягненим у вишуканий діловий костюм, — однаково що тягнути свинобраза за яйця (так ми говорили на ранчо). Стримів там, пітнів, щосекунди очікуючи на появу поліції чи перехожих. Чекав і мордувався.

Поки нарешті ключ прокрутився, двері відчинилися і я заскочив досередини.

Нікого! Біля дальньої стіни гули машини. Дозатор напоїв наповнив контейнер, повернувся у вихідну позицію та зник за стіною. За ним з’явилася рухома стрічка з гамбургерами. Це триває тут і вдень, і вночі. Але посеред цього механічного руху не видно жодної людини. Вони спіймали його, поліція взяла Слона. Тепер моя черга…

— О, хлопчику мій, я так і подумав, що цього разу це, напевно, ти.

Слон виринув із холодильника, гігантський у теплому одязі й із затиснутими під пахвою розкладачкою й усіма манатками. Він зачинив за собою двері, й у цю мить сили покинули мене — я прихилився спиною до стіни.

— З тобою все гаразд? — занепокоєно запитав він.

Я лише слабко змахнув рукою:

— Усе добре, дай перевести подих. Я злякався, що вони взяли тебе.

— Не варто так перейматися. Коли ти не прийшов у призначений час, я зробив висновок: щось сталося. Тож вирішив, що розумніше переглянути свої дії після сигналу тривоги саме на випадок, якщо законні користувачі несподівано нагодяться перевірити машинерію. І вони, як бачиш, нагодилися. А там справді холодно. Я не знав, як довго вони залишатимуться, але був упевнений, що ти вмонтував якийсь пристрій для виявлення, коли вже можна виходити…

— Я мав тобі розповісти…

— Немає потреби. Я знайшов прихований мікрофон, увімкнув його та слухав прокльони механіка, поки він тут трудився у поті чола. Якийсь час по тому грюкання дверей і тиша сповістили, що вже варто виходити. Тепер давай про тебе. Виникли проблеми?

— Проблеми… — Я зареготав як божевільний. Потім змусив себе зупинитися, бо відчув, що вже на межі істерики.

Довелося все розповісти, звісно, оминаючи найжахливіші деталі. Слон зітхав у певних місцях, але уважно дослухав історію до її трагічного завершення.

— Ти надто суворий до себе, Джиме. Помилка після такого насиченого дня — це природно.

— Це не виправдання. Моя дурість мало не вартувала нам свободи. Такого більше не повториться.

— Тут ти помиляєшся. — Слон застережливо підняв палець. — Це може трапитися кожної миті, поки ти недостатньо натренований. Але ти станеш профі, бо за тебе беруся я. Я тренуватиму тебе доти…

— Звісно!

— …доки помилки, як оця, унеможливляться. Ти впорався на диво добре для такого недосвідченого новачка. Треба лише поліпшувати свої вміння.

— Ти навчиш мене? Ти навчиш мене бути таким же віртуозним шахраєм, як і сам?

На цих словах Слон насупився: видно, вони йому не сподобалися. Що я сказав не так? Кусаючи губи від хвилювання, я чекав, поки він мовчки викотив і розклав своє ліжко, сів на нього, схрестивши ноги. Коли Слон нарешті заговорив, я ловив кожне слово.

— Перший урок, Джиме: я не шахрай. Ти не шахрай. Ми не такі. Ми не прагнемо бути злочинцями, злочинці — це тупі та некваліфіковані егоїсти. Важливо усвідомити й затямити, що ми перебуваємо поза суспільством і дотримуємося своїх суворих законів. Ці закони навіть суворіші, ніж ті, що діють у зневаженому нами соціумі. Те життя, про яке я мовлю, може бути дуже самотнім, але це твій свідомий вибір. Тобі доведеться стати моральнішим за них, тому що ти житимеш за суворішими моральними приписами. І слово «шахрай» аж ніяк не пасує до цих приписів. Вони називають нас так, саме тому ми ніколи не погодимося так називатися.

— Але я хочу стати злочинцем…

— Заперечення, бунт — ось як це називати. Це, перепрошую, підліткові вибрики. Твоє емоційне несприйняття світу, який тобі не подобається та заважає обрати мотивоване рішення. Ти заперечуєш їх і водночас приймаєш їхнє визначення щодо себе. Шахрай… Ти не шахрай. Я не шахрай.

— Тоді хто ж ми? — не відступався я.

— Ми Інакші. Ми заперечуємо спрощені, нудні, регламентовані, бюрократизовані, брехливо моральні та стереотипні принципи, за якими живуть вони. Ми замінюємо їх на наші, набагато кращі. Ми спроможні фізично перебувати між ними, але ми — не вони. Там, де вони ледачі, ми працьовиті. Де вони аморальні, ми моральні. Де вони брешуть, ми — сама Правда. Ми, напевно, остання фортеця Добра на цій планеті.

Я спантеличено кліпав очима, ніяк не міг уторопати, про що говорить Слон, але терпляче чекав, бо знав, що зараз він усе пояснить. Він пояснив.

— У якій галактиці ми живемо? Озирнись. Жителі цієї планети й усіх інших планет — члени організації за назвою Галактична Ліга. Це ситий, зманіжений світ, де вже забули справжнє значення слова «злочин». Ти сидів у в’язниці, тож бачив, яких тупих покидьків вони вважають за злочинців. І це прикордонний світ! На інших населених планетах лише кілька незадоволених, які не влаштовані в суспільні схеми. Жменька Інакших, які ще народжуються, незважаючи на суворий генетичний контроль. Утім, їх швидко