Читати книгу - "Народження Сталевого Щура"

— Колись мені хотілося б побачити інші світи.

— Колись ти їх побачиш, це гідне бажання. Але спершу треба вивчити цю планету. На щастя, вони не встановили тут повного генетичного контролю чи автоматичного виправлення тих, хто має відхилення від норми. На інших планетах діти однакові. Слухняні, контрольовані, соціально адаптовані. Звичайно, хтось не показує своїх генетичних вад — чи чеснот, як називаємо це ми, — допоки не змужніє. Є нещасні створіння, які випробовують свої сили у дрібних правопорушеннях — розбій, пограбування магазинів тощо. Вони можуть утекти, протриматися тиждень чи два, місяць чи два — це залежить від кваліфікації та природного розуму. Але так само невідворотно, як розпад атома чи опадання листя з дерев восени, поліція знайде їх і посадить.

Я засвоїв інформацію, а потім запитав очевидне:

— Але якщо така глупота і є злочин чи, за твоїми словами, повстання проти системи, яка ж тоді наша роль?

— Я вже думав, ти ніколи не запитаєш. Ці в’язні, яких я описав і з якими ти познайомився у в’язниці, становлять дев’яносто дев’ять і дев’ять відсотків кримінального світу в нашому організованому та вишуканому світі. І саме ця остання одна десята відсотка, яку представляємо ми, настільки живуча й енергійна, що формує фундамент цього суспільства. Без нас почався б кінець світу. Без нас життя цих овець було б таким порожнім і беззмістовним, що єдиним виходом для них стало б масове самогубство. Замість переслідувати й обзивати злочинцями вони мали б звеличувати нас як найкращих серед людей!

Його очі променилися, а голос оглушував, мов грім. Я не хотів переривати цю пристрасну промову, але в мене нагодилося запитання:

— Вибач, але, будь ласка, поясни, що ж такого ми робимо?

— Ми даємо поліції роботу, їм же треба когось ловити, ганяти свої дорожезні машини. А люди! Як вони переглядають новини або слухають найсвіжіші репортажі про наші витівки, з яким запалом обговорюють це між собою, смакуючи кожну деталь! І яка ж ціна розваги, цього суспільного блага, називай, як хочеш? Та безоплатно! Це ми ризикуємо життям, здоров’ям і свободою, щоб здійснити задумане. А що ми беремо від них? Нічого. Тільки гроші, папірці, металічні символи. Усе це застраховано. Якщо ми пограбуємо банк, гроші повернуться зі страхової компанії, яка наприкінці року, можливо, зафіксує зменшення свого дивіденду на якийсь мікроскопічний відсоток. Кожен акціонер отримає на мільйон баксів менше. Хіба це збиток? Ні! Ми благодійники, інакше не скажеш.

Але щоб робити їм усе це добро, ми повинні діяти за межами їхніх правил, заборон. Ми мусимо ховатися, як щури, під фасадом суспільства. Звичайно, раніше це було значно легше, у старі добрі часи суспільство мало більше щурів, бо правил дотримувалися не так суворо. У старих дерев’яних будівлях щурів завжди більше, ніж у бетонних, чи не так? Але й зараз у будинках є щури. Суспільство залізобетонне, воно з неіржавкої сталі, тому і ходи під його фундаментом тісніші. Тільки дуже розумні щури спроможні їх знайти. Тільки сталевий щур може вижити в такому світі.

Я шалено зааплодував і аплодував, допоки не збив долоні. Слон кивнув головою, приймаючи мій захват.

— Так ось хто ми! — вигукнув я. — Ми — сталеві щури. Як почесно та самотньо бути сталевим щуром!

Він знову опустив голову, дякуючи за розуміння, і продовжив:

— Я згоден. А тепер моя горлянка трохи пересохла від усіх цих палких промов, тож я подумав, може, ти допоможеш мені скористатися складними пристроями навколо нас. Чи є якийсь спосіб дістати з них подвійну вишневу шипучку?

Я обернувся до заплутаних приладів, що гули та дзвеніли за сусідньою стіною:

— Звісно, такі способи є, і я радо тобі їх продемонструю. Кожна з цих машин має вимикач тестування. Оце, якщо ти роздивишся уважніше, дозатор напоїв. По-перше, його потрібно ввімкнути, потім задіяти дозатор так, щоб він постачав напої сюди замість видавати їх відвідувачам з іншого боку. Все позначено, глянь, це вишнева шипучка. Легенький дотик, і… ось вам.

Напій з’явився зі свистом і стукотом. Слон одразу ж ухопив його. Він спершу приклався до склянки, а за мить завмер і присвиснув:

— Я щойно усвідомив, що ось у цьому віконці молода леді дивиться просто на мене.

— Не бійся, — запевнив я його. — Ці вікна зроблено з однобічного скла. Вона просто милується собою. Спостережний пункт, щоб наглядати за відвідувачами.

— Справді? О, так, тепер бачу. Вони там ненажери. Такі спостереження, мушу зізнатися, викликають у мене самого вовчий апетит.

— Не проблема. Ось функція видачі їжі. Найближча кнопка «Макбунні-бургери», якщо тобі вони смакують.

— Обожнюю їх, присягаюся печінкою.

— Тоді будь ласка.

Слон ухопив пакет із зображенням традиційних очей-намистинок і чуба. Від пакета ще валив пар, але Слон уже розірвав його й почав жувати. Це така насолода — споглядати, як він їсть. Але я змусив себе відволіктися від цього захопливого видовища і, до того як це вилетіло мені з голови, опустив монети у залізний отвір для грошей.

Слон здивовано витріщився на мене:

— Ти, що, платиш?! А я гадав, ми потрапили в гастрономічний рай із безоплатною їжею на першу вимогу й удень, і вночі?

— Так воно і є. Оскільки всі ці гроші крадені, я просто повертаю їх в обіг для збереження здоров’я економіки. Проте обдурити Максвайн неможливо. Пораховано кожен шматочок свинобразятини, кожен кубик льоду. Коли механік тестує машину, він відповідає за кожну доставку. Комп’ютери зберігають інформацію про всі продажі. Зароблені гроші щодня забирають із сейфа у зовнішній стіні, він теж автоматизований. Коли прибуває броньований фургон, замок відчиняється. Ввів код — забирай гроші. Тож якщо ми будемо безоплатно користуватися благами Максвайну, записи зафіксують крадіжку. Почнеться службове розслідування. Ми повинні платити за те, що використали, точно визначені суми. Але в той день, як вирішимо покинути це місце, пропоную обчистити касу.

— Добре, хлопчику мій, а то я злякався, що мій Джиммі захворів на чесність. Ти там близько до всієї тієї машинерії, замов мені смачненький шматочок Лепус Кунікулус, раз уже я плачу.

Розділ 15

Напевно, є й дивніші місця для навчання,